Ірен Роздобудько - Подвійна гра в чотири руки

— Я на Хрещатику більше беру…

— Та що ж ви бажаєте, Мар’є Матвєвно? — продовжує розмову Іполит.

— Зробимо так, — відказує розумниця. — Ви мене лишаєте у спокої до самого кінця подорожі. А я вам дещо підкажу, якщо ви мене на місце злочину зводите і дасте час, щоби я там усе добре огля нула.

— Я ж сказав: немає там нічого. Тільки простирадло зібгане. А небіжчик уже давно в «льодах» лежить. Що там роздивлятися?

Муся аж спалахнула від гніву. Ну точно як татусь її!

— Та скільки ж я разів і вам, і татусеві говорила! Слідство має починатися за всією хронологією: допит свідків — передусім, огляд місця злочину — два, збір речових доказів — три.

А ще принцип «Те-Те-Е»: тактика, техніка, експертиза!

Насупився Іполит:

— От недарма ваш тато вельмишановний казав, що ви поведені на романах того шарлатана!

— Та це ж не просто романи! — ледь не кричить Муся, незважаючи на конспірацію, котру сама ж оголосила. — Це нове слово в криміналістиці! А відбитки пальців! А методи знаходження! А слідчі експерименти! А антропометрія! Ох…

І стишила голос, адже не можна ж так розмовляти з малознайомою людиною! Ще подумають, що вона собі замість чоловіка, мартопляса і пияка, втіху знайшла. А таке Муся про себе думати не дозволить.

І мовить тихенько, з посмішкою, ніби про погоду мова йде:

— Одне слово, чи хочете, аби я вам допомогла, чи мені піти?

Іполит Вікентійович теж розчервонівся, надимається від гордощів.

— Я вас не тримаю… — каже ображено.

Муся тут же вигляд зробила, що хоче встати та піти.

Тільки, звісно, нікуди не пішла, адже Іполит Вікентійович свою руку благально на її поклав.

Здолав таки гордість.

А Муся саме на те і розраховувала!

Нарешті трапилась нагода все спокійно розди витися!

З Іполитом Вікентійовичем зробити це найпростіше. Він тут — офіційний представник поліції, ніхто не заважатиме.

Навіть нахаба напарник десь по палубі гуляє разом з усією публікою.

У коридорах тиша, така, яка вночі була.

Іполит відчинив двері каюти ключем, котрий йому капітан дав, чемно пропустив Мусю вперед.

А тій тепер багато не треба — лише дещо перевірити, те, що під наглядом «чоловіка» не встигла. Перевірити — і те, що вважає за потрібне, Іполиту повідомити.

Нехай собі веде це слідство як може. Тільки б не заважав.

Оглянувши каюту при денному світлі, розпочала Муся свою «лекцію» (а сама, варто сказати, себе доктором Шерлом уявила — і збоку собою ж замилувалась, адже все відбувалося майже по-книжному!).

— Отже… Бачите ту характерну пляму біля ніжки? — показує пальчиком.

— Від вина? — питає Іполит.

— Можливо… — каже.

А сама думає: від вина вона червоною або бурою була б.

Але нехай пан слідчий допетрає, що то за пляма. А сама згадала, як песик княжни таку саму вчора на килимі в салоні напудив.

— А це що — бачите? Шерсть!

Ага, цих ворсинок вона вчора не помітила. Узяла кілька з підлоги, до носа Іполита піднесла — той аж чхнув: у нього алергія на собачу шерсть.

— Не інакше як собака тут був… — ніби міркує вголос Муся.

— Собака? — дивується Іполит Вікентійович.

— Ну не сам же собака! — каже Муся і на стіл вказує. — До того ж навряд чи став би він з собакою на брудершафт пити.

Усілася в крісло, вмостилася зручненько, ніжки на банкетку поклала (так само у доктора Шерла його герой-слідчий любив сидіти), продовжує, але так, щоби вельмишановний Іполит Вікентійович потім нібито сам до всього дійшов.

— Тут із собакою одна лише пані подорожує… Хоча собаку того зазвичай служниця на руках носить… Але зі служницею він теж навряд чи пити б став… Ви ж бачили, який він, царство йому небесне, пихатий красень…

А про перстень, звісно, промовчала — цю «зачіпку» собі лишила.

Іполит аж засяяв:

— Здається, щось починає вимальовуватись! З княжною треба поговорити.

— З княжною, точно! — радісно каже Муся і враз смутнішає: — А може, все ж таки зі служницею? Вона не гірша за саму княжну…

— Точно… — згоджується Іполит, — спершу зі служницею!

— Ага, зі служницею, — киває Муся і знову видає: — А ще здивувало мене таке: вчора пані купчиха Лизавета Павлівна вся в траурі ходила, похмуріша за хмару, нічого її не тішило. А сьогодні цвіте, як травнева ружа… До чого б це?

— У траурі? Купчиха? — перепитує Іполит. — Цікаво, цікаво. А якщо це вбивство на ґрунті ревнощів?

— Ревнощів? — дивується Муся і брівки скидає, мовляв, вона у цих справах не фахівець.