Андрій Курков - Закон равлика

На третю склянку вина Вікторові забракло грошей. Він вийшов крутими сходинками з пивниці й розгледівся. Вулиця вбиралась у вечірні вогні, ніжне світло вітрин виливалося на тротуари. Якщо зараз завернути ліворуч і пройти метрів триста, він вийде на набережну Дніпра, і тоді річкове прохолодне повітря підбадьорить його.

Близько години він неквапно брів набережною до мосту «Метро». Повз гасали машини. А Віктор ішов і міркував про себе, про своє повернення. Той факт, що його місце в його власній квартирі зайняте, сприймався спокійно. Просто його дім уже не був його домом. Там виник якийсь інший світ, і, можливо, він не мав права втручатися в життя цього світу. Тільки Соня зараз здавалася йому ближчою, ніж тоді, перед від’їздом. Тільки вона ніби й залишалася нічиєю, тобто такою ж, як і він сам. Це споріднювало, але ще дужче споріднювало минуле. Споріднював покійний Мишко-непінгвін, обличчя якого вже витерлося з пам’яті Віктора. Але по-іншому Віктор його пам’ятав. Навіть голос його пам’ятав. І Соня – це все, що він залишив світові на згадку про себе. Та й не світові він її залишив, а йому, Вікторові…

Дійшовши до мосту, Віктор сів у метро і приїхав на «Лівобережну» Тепер ноги несли просто до казино «Джеф».

Тут нічогісінько не змінилося. Обличчя він не пам’ятав, а розташування готельного фойє, прохід за важкі запони, кабінка обміну жетонів – усі таке саме. Охоронцеві на вході до зали Віктор мовчки тицьнув пару жетонів, заздалегідь витягнутих із кулька в кишені.

Зупинився біля найближчої рулетки, зробив ставки, подивився на трьох підпилих хлопців, що теж розклали жетони по нумерованих квадратиках столу. По колу застрибала кулька. Молодий круп’є ліниво прищулився й стежив за нею. Для нього гра була нецікавою – він усім своїм виглядом ніби показував: «Ще не вечір! Постривайте. Ось годинки за три почнеться справжня гра!»

Віктор теж стежив за кулькою, і теж ліниво. Однак кулька зупинилася на «десятці», й Віктор зрозумів, що його жетони зараз перейдуть у власність столу. Здивований, він знову дістав жетони й зробив кілька ставок. І знову програв. Це його протверезило. Хлопці поруч теж програвали, але цілком спокійно, ніби саме для цього вони сюди й прийшли. А він нащо прийшов? Бо тут він провів свої останні дні й ночі в Києві. Але тоді він святкував майбутню смерть і тому вигравав, а нині? Смерть, схоже, залишилася в іншому, минулому житті. Там же, мабуть, залишилося й везіння.

Віктор зіграв ще кілька разів і знову без успіху. Навіть один із тих хлопців зненацька виграв десяток жетонів, а жетони Віктора круп’є рутинно згортав лопаточкою і зсипав у дірку, в безодню, куди йшло все програне. Той, кому все це згори падало, мав регулярно багатіти, з кожною грою.

«Ні, годі», – подумав Віктор і зупинив руку, що вже залізла до кишені, до кулька з жетонами. Він ступив крок назад. Постежив хвилин із десять за грою хлопців. Прийшла офіціантка з тацею: безкоштовне шампанське мало розрадити постійний неталан. Віктор випив шампанського й підійшов до будки обміну жетонів.

Спочатку зазирнув у віконце й переконався, що там хтось є.

– Жетони назад міняєте? – запитав він.

– Виграли? – долинуло у відповідь.

– Атож, – Віктор виклав пригорщу різнобарвних кружечків і долонею посунув жетони у віконце. – Це ще не всі!

– Пощастило! – мовив хлопець-міняйло, але в голосі виникла напруга.

– Десять відсотків тобі, – сказав Віктор, нахилившись і пильно уп’явшись очима в хлопця.

Той кивнув, і тоді Віктор догріб із кишені всі жетони.

– Забагато, – неголосно мовив хлопець.

– Ти порахуй, а там подивимося…

Віктор випростався. Чув, як зітхав у кабіні хлопець, рахуючи й сортуючи жетони за кольорами.

– Тут на вісімсот доларів, – озвався хлопець.

Віктор посміхнувся. За його підрахунками хлопець помилився чи не втричі, але сперечатися з ним він не збирався.

– Гаразд, давай хоч вісімсот…

Вже у фойє, зайшовши до туалету й закрившись у кабінці, Віктор перерахував зелені банкноти й переконався, що з обіцяних восьмисот міняйло дав йому сімсот шістдесят, але й це не викликало в нього ніякого протесту. Він однаково вважав себе переможцем: адже він поміняв іграшкові гроші на дійсні, а не навпаки.

Єдине, що трохи гнітило, – це результат сьогоднішньої гри. Було ясно, що удача скінчилася. Це, звичайно, не остаточний вирок. Можна спробувати оскаржити в долі. Тільки-но як перевірити? У казино він більше не піде. Двічі в житті – цілком досить. Перший раз і останній.