Андрій Курков - Закон равлика

– На синьому небі зірка палає, – завів хлопець рипким голосом. Сергій Павлович посміхнувся, кивнув сам собі й налив горілки. Потім із чаркою горілки підсів до Віктора.

– Тобі тут із нами не нудно? – запитав.

– Ні, – відповів Віктор.

– Гаразд… Бачу, ти чоловічок цікавий… Незабаром у Москву поїдеш?

Віктор зрозумів, що охорона прочитала лист банкіра до дружини й доповіла шефу.

– Трохи згодом. Спочатку треба пінгвіна Мишка відшукати…

– Ану, я допоможу тобі знайти твого Мишка, а ти однаково їхатимеш, то й для мене дещицю відвезеш. Згода? Тобі такі люди довіряють, отже ти хлопець надійний, а це рідкість…

– Тоді, може, ви довідаєтеся, що з Олексою сталося? – попросив Віктор, відчувши, що ця людина дійсно багато чого може.

– Довідаюся, довідаюся я про твого Олексу, – кивнув він, піднімаючи чарку. – Нумо, за знайомство!

Віктор простягнув свою чарку навстріч, хотів цокнутися, але Сергій Павлович заперечно хитнув головою:

– На поминках не цокаються!

Випили мовчки й душком.

– Ще поговоримо, – Сергій Павлович підвівся і повернувся на своє місце.

Гітарист із переходу співав чергову пісню – про знедолю наркомана. Непомітно бралося на вечір. За вікнами стемніло. Вікторові в голові, щоправда, посутеніло раніше, і він просто заснув. Добре, що перед тим, як опустити голову на стіл, устиг відсунути тарілку з недоїденими голубцями.

Розбуркав його охоронець. П’яними сонними очима Віктор обвів кімнату, зупинив погляд на погаслому каміні й збагнув, що за столом більше нікого нема. Охоронець відвів його на третій поверх до маленької горнички. Там стояла червона підліткова канапка, вкрита смугастим чорно-червоним пледом. Віктор відразу, не розбираючись, улігся. Вкрився пледом і поринув у сон.

Посеред ночі стало йому спекотно, і він підвівся й прочинив віконечко. Знову поклався.

За якийсь час почув крізь сон, як хтось голосно розмовляє у дворі. Знову підвівся, підійшов до вікна, але мансардне віконце виходило під кутом сорок п’ять градусів у темне нічне небо. А от слова раптом стали розбірливі.

– Тільки зроби так, щоб він не образився! – пролунав голос сивого хазяїна.

– Гарантую, – відповів незнайомий молодий голос.

Потім завівся двигун, і було чутно, як машина виїхала.

Завіконний простір заспокоївся: ні шумів, ні голосів. Але Віктор застиг у якомусь незручному стані напівчування. Відчув, що в горлі пересохло. Увімкнув світло, розгледівся невпевненим загальмованим поглядом. Оглянув себе і, зрозумівши, що досі одягнений, вирішив спуститися, зайти на кухню й напитися води.

Виходячи з мансардної кімнатчини, озирнувся, намагаючись запам’ятати свої двері. Пройшов коридорчиком до дерев’яних крутосходів. Спустився на другий поверх. Там сходи трохи ширші. На першому поверсі Віктор спочатку потрапив у вже знайому простору вітальню з каміном. Потім знайшов кухню. Через незапнуті кухонні вікна усередину падало розпорошене світло вуличного ліхтаря. Віктор одразу вгледів двометровий холодильник. Підійшов, відкрив верхні дверцята, і – серед холоду спалахнула лампочка й вилила озерце жовтого світла на кухонну підлогу. Віктор на мить замружився, потім уважно оглянув полички. Витяг тектурку апельсинового соку й банку тоніка.

– Затули світло! – пролунав раптом поруч за спиною стомлений голос.

Віктор озирнувся й побачив у протилежному кутку кухні вуличного гітариста, що співав минулого вечора журні пісні. Він сидів за кутовим столиком. Перед ним лежала відкрита бляшанка. Поруч стояла пляшка горілки й чарка.

– Тебе ж як людину просять! – повторив він.

Віктор закрив дверцята холодильника й знов озирнувся. Тепер хлопця він не бачив, треба було чекати кілька хвилин, поки очі призвичаяться до півмороку кухні.

У кутку, де сидів гітарист, спалахнув сірник. Спалахнув і згас, залишивши замість себе рухливий вогник цигарки.

– Жертимеш? – запитав із притиском хлопець після павзи.

– Питиму, – відповів Віктор.

Він знайшов склянку і зробив собі сік із тоніком. Принюхався, дивуючись, що не пахне тютюновим димом.

– Сідай! – знову пролунав голос хлопця. – Хильнемо!

Віктор узяв стілець, сів навпроти гітариста, поставив перед собою склянку.

Хлопець підняв пляшку горілки, налив собі, потім долив Вікторові в сік із тоніком.

– Гарний домок, – сказав хлопець. – І холодильник забитий – можна місяць жерти… Там, у морозильнику, взагалі хрін зна що – самої мороженої риби видів п’ять, раки, креветки… Добре бути депутатом!