Ю Несбьо - Таргани

— Що кривитеся, Холе? Запах не подобається?

— Запах тут ні до чого.

— А смак?

— І смак відмінний. Ми із «Джимом» старі друзі.

— Зрозуміло, — сказав Льокен і перекинув у себе чарку. — Але тепер ви з ним не дружите?

— Кажуть, він погано на мене впливає.

— Із ким же ви приятелюєте тепер?

Харрі підняв пляшку кока-коли.

— З американським культурним імперіалізмом.

— Що, зав’язали?

— Восени пив пиво.

Льокен усміхнувся. Ласкаво й упевнено, як Ерік Бю у своїй телепрограмі.

— Виходить, он як. А я думав, чого це Торхус вибрав саме вас.

Харрі зрозумів, що йому зробили прихований комплімент і що Торхус звичайно вибирає набагато більших ідіотів. Що вибір пояснюється чимось іншим, ніж тим, що він негідний поліцейський.

Харрі кивнув на пляшку:

— Що, заглушає нудоту?

Льокен питально подивився на нього:

— Тобто допомагає на якийсь час забути про роботу? Забути про хлопчиків, про знімки, про все це лайно?

Льокен випив і налив ще. Зробивши ковток, він відставив склянку й відкинувся на спинку стільця.

— Я пройшов спеціальну підготовку, щоб справлятися із цією роботою, Харрі.

Харрі слабко уявляв собі таку підготовку.

— Я знаю, як вони міркують, що ними рухає, що для них приємно, яким спокусам вони піддаються. — Льокен дістав свою трубку. — Я розкусив їх уже дуже давно.

Харрі не знав, що сказати. І тому промовчав.

— Кажете, зав’язали? А ви здатні на це, Холе? Ви вмієте сказати «ні»? Як у тій історії із сигаретами — прийняти рішення й суворо його дотримуватися?

— Ну, в принципі, так, — відповів Харрі. — Проблема тільки в тому, що рішення ці виявляються не завжди гарними.

Льокен знов усміхнувся. А Харрі згадав старого друга, котрий усміхався точно так само. Друга він поховав у Сіднеї, але той все одно регулярно з’являвся до Харрі вночі.

— Тоді ми з вами схожі, — сказав Льокен. — Я жодного разу в житті не доторкнувся до дитини. Так, я мріяв, уявляв собі це, до сліз, але ніколи в житті цього не зробив. Розумієте мене?

Харрі глитнув. Його охопило сум’яття.

— Не знаю, скільки мені було років, коли мене вперше зґвалтував мій вітчим, але, здається, не більше п’яти. Я рубонув його по стегну сокирою, коли мені виповнилося тринадцять. Зачепив артерію, він знепритомнів і ледве не загинув. Але він вижив і став калікою. Говорив усім, що сталося нещастя, що сам себе рубонув сокирою, коли колов дрова. Ми були квити.

Льокен підняв склянку й тужно подивився на коричневу рідину.

— Вам, напевно, здається, що це найчистіший парадокс, — вимовив він. — Але за статистикою, діти, що пережили сексуальні домагання, найчастіше самі потім стають ґвалтівниками, вірно?

Харрі скривився.

— Це правда, — продовжував Льокен. — Педофіли добре знають, які страждання вони заподіюють дітям, адже багато хто з них самі пережили в дитинстві й страх, і сором, і почуття провини. До речі, вам відомо, що, на думку багатьох психологів, є близьке споріднення між лібідо й потягом до смерті?

Харрі похитав головою. Льокен перекинув склянку й перестав усміхатися.

— Це як укус вампіра. Думаєш, що помер, а прокидаєшся й сам стаєш вампіром. Безсмертним, з ненаситною жагою крові.

— І з вічним прагненням до смерті?

— Саме так.

— А що зробило вас іншим?

— Усе взагалі інакше, Холе.

Льокен набив трубку й поклав її на стіл. Він зняв із себе чорний, під горло, светр, його голий торс поблискував від поту. Маючи гарну фігуру, він, проте, був уже старий — обвисла шкіра, в’ялі м’язи, — і настане день, коли він повинен буде вмерти.

— Коли в моїй шафці у Варде знайшли журнал із дитячою порнографією, мене викликав командир. Але мені пощастило: до відповідальності мене не притягли, для серйозних підозр не було приводу, я всього лише розглядав картинки. Тому й у моїй особистій справі не з’явилося нічого, крім запису про звільнення із ВВС. Завдяки роботі в розвідці я ввійшов у контакт з організацією, що у той час називалася Special Services, попередницею ЦРУ. Вони послали мене на навчання в Штати, а потім направили в Корею, працювати під прикриттям норвезького польового госпіталю.

— І на кого ж ви працюєте тепер?

Льокен знизав плечима, показуючи, що це не має значення.

— Вам не соромно? — запитав Харрі.

— Звичайно, соромно, — слабко усміхнувся Льокен. — Щодня соромно. Це моя слабкість.

— Тоді навіщо ви розповіли мені все це? — поцікавився Харрі.

— Ну, по-перше, тому що я занадто старий, щоб ховатися. По-друге, тому що мені немає кого брати до уваги, крім самого себе. І по-третє, сором — це ж емоції, а не логіка. — Куточок його рота поповз угору, і на обличчі з’явилася саркастична посмішка. — Раніше я навіть виписував «Archives of Sexual Behavior» [35] «Матеріали зі статевої поведінки» (англ.) — науковий журнал Міжнародної академії сексології. , щоб довідатися, чи не визначив якийсь учений, що за монстр у мені сидить. Читав скоріше із цікавості, ніж від сорому. Там я побачив статтю про монаха-педофіла зі Швейцарії, котрий ніколи не був ні в чому замішаний, а потім замкнувся в кімнаті й випив риб’ячий жир з осколками скла. Статтю я кинув на середині, так і не дочитавши до кінця. Я волію оцінювати себе як продукт виховання й середовища, але все-таки, незважаючи ні на що, як людину моральну. І маю намір уживатися із самим собою, Холе.