Ю Несбьо - Таргани

Консьєрж у «Рівер-Гарден» теж спав. Харрі хотів було розбудити його, але передумав: усім треба поспати вночі, хоча б трохи. Під двері квартири був підсунутий лист. Харрі поклав його, не відкриваючи, на нічний столик разом з іншими, а потім улаштувався біля вікна, дивлячись на баржу, що беззвучно сковзала по воді під мостом Таксін-бридж.

Була вже майже десята година, коли Харрі входив у кабінет. У дверях він зустрівся із Нхо.

— Ти чув?

— Про що?

— Про розпорядження шефа поліції?

Харрі похитав головою.

— Ми довідалися про це сьогодні вранці на нараді. Наше начальство встигло поспілкуватися.

Ліз підскочила на стільці, коли Харрі ввалився в кабінет без усяких формальностей.

— Доброго ранку, Харрі!

— Та не дуже він добрий. Ліг спати тільки о п’ятій. Чув, розслідування хочуть припинити?

Ліз зітхнула.

— Видно по всьому, наші начальники знову поговорили. Твоя повела розмову про нестачу бюджетних коштів і кадрів, а тому захотіла негайно повернути тебе на робоче місце, тоді як наш розсердився, що ми проігнорували ще кілька вбивств, займаючись цією справою. Зрозуміло, йдеться не про те, щоб закрити нашу справу, а про те, щоб не вважати її пріоритетною.

— І що далі?

— А те, що я отримала наказ простежити, щоб за два-три дні ти вже сидів у літаку.

— І що?

— Я відрапортувала, що всі авіаквитки на січень, як звичайно, розпродані й доведеться почекати як мінімум тиждень.

— Отже, у нас є цілий тиждень?

— Ні, мені було заявлено, що, коли немає дешевих квитків, треба летіти бізнес-класом.

Харрі розреготався:

— Бісові діти! І вони ще говорять про бюджет? А знаєш, вони засмикалися.

Стілець під Ліз заскрипів, коли вона відкинулася на його спинку.

— Хочеш обговорити це, Харрі?

— А ти хочеш? — запитав він.

— Не знаю, чи хочу я, — відповіла вона. — Про деякі речі краще помовчати, чи не так?

— Чому ж ми цього не робимо?

Вона відвернулася, підняла жалюзі й виглянула у вікно. Над її гладкою головою промені сонця утворили сяючий німб.

— Тобі відомо, скільки в середньому отримує новобранець Міністерства національної поліції, Харрі? Сто п’ятдесят доларів на місяць. У міністерстві працюють сто двадцять тисяч поліцейських, яким треба годувати свої родини, і ми не в змозі платити їм гарну зарплату. Тобі не здається природним, що деякі з них можуть заплющувати очі на якісь речі, заради того щоб отримати прибавку?

— Ні, не здається.

Вона зітхнула.

— Особисто я ніколи не зневажаю службовими обов’язками. Ніхто не знає, як мені теж бувають потрібні зайві гроші, але я ніколи не поступлюся чимось заради них. Мої слова, напевно, нагадують клятву скаутів, але хтось же має виконувати свою роботу.

— А крім того, на тобі…

— …відповідальність, так, — утомлено усміхнулася вона. — Хтось повинен нести цей хрест.

Харрі почав розповідати. Вона принесла каву, повідомила на комутатор, щоб її не кликали до телефону, записувала за Харрі, принесла ще кави, дивилася в стелю, лаялася останніми словами й зрештою сказала Харрі, щоб він ішов, бо їй треба подумати.

За годину вона знову викликала його до себе. Скаженіючи від люті.

— Чорт забирай, Харрі, ти взагалі розумієш, про що мене просиш?

— Так. І бачу, ти теж це зрозуміла.

— Я ризикую втратити роботу, якщо погоджуся покривати тебе й цього Льокена.

— Буде мило з твого боку!

— Чорти б тебе забрали!

Харрі усміхнувся.

Пані, що взяла слухавку в Торговельній палаті Бангкока, негайно поклала її, тільки-но Харрі заговорив англійською. Тоді він попросив Нхо передзвонити туди й вимовив по буквах назву, написану на першій сторінці аналітичного звіту, знайденого в кабінеті Кліпри.

— Тільки довідайся, чим вони займаються, хто власник і все таке інше.

Нхо вийшов, а Харрі якийсь час іще сидів, тарабанячи пальцями по столу, а потім зробив новий дзвінок.

— Холе, — відповіли в слухавці.

Харрі знав, що батько називає їхнє прізвище за звичкою, представляючись від імені всього сімейства. Немов мати усе ще сидить у зеленому кріслі у вітальні, вишиваючи або читаючи книгу. Харрі навіть здалося на мить, що вона теж бере участь у цій розмові.

Батько щойно встав. Харрі запитав, чим він має намір зайнятися сьогодні, і з подивом почув, що батько, виявляється, зібрався їхати на дачу в Рауланн.

— Треба нарубати дров, — сказав він. — Дрова закінчилися.

Він не був на дачі відтоді, як померла мати Харрі.