Ю Несбьо - Таргани

У цей день одна з дівчат прийшла в новій червоній сукні, якою явно пишалася, і, затинаючись, розповіла класові англійською, що придбала її в універмазі «Робертсон». Важко було навіть уявити собі, що ці ж дівчата займаються проституцією в якомусь із районів Бангкока.

Як і більшість голландців, Анне Верк прекрасно говорила англійською мовою і раз на тиждень, увечері, давала уроки й іншим викладачам «Емпайр». Сьогодні, повертаючись додому, вона піднялася ліфтом на п'ятий поверх. Вечір видався довгий, багато сперечалися про різні методи викладання, і вона мріяла скоріше дістатися свого помешкання у двісті квадратних метрів і скинути нарешті взуття, як раптом почула дивні приглушені звуки. Спершу вона вирішила, що звуки доносяться з річки, але потім зрозуміла, що це в басейні. Знайшовши вимикач, вона була там уже за кілька секунд і побачила на дні людину із сачком, що стирчав із води. І відразу кинулася бігти.

Харрі помітив, що вмикали світло, і побачив фігуру на краю басейну. Наступної миті фігура зникла. Схоже, це була жінка. Напевно, злякалася. Харрі відчув перші ознаки гіпер-капнії. У теорії цей процес мав бути навіть приємним, немов занурення в наркоз, але він відчував самий тільки страх, що крижаною водою розливався у м’язах. Він спробував зосередитися, спокійно, рівномірно дихати, — міркувати знову стало важко.

Тому він навіть не помітив, що вода в басейні почала спадати, і коли жінка зістрибнула й підняла його, йому здалося, що це ангел з’явився за ним, щоб забрати на небо.

Решту часу він страждав на головний біль. Харрі сидів на стільці у квартирі, потім прибув лікар, взяв у нього кров і запевнив, що він здоровий. Можна подумати, Харрі потрібні були ці пояснення. Потім поруч з’явилася Ліз і стала записувати, що сталося.

— Що він робив у твоїй квартирі? — запитала вона.

— Гадки не маю. Може, хотів налякати.

— Він що-небудь взяв?

Харрі роззирнувся.

— Ні, коли вже зубна щітка як і раніше лежить у ванній.

— От базіка. Як ти себе почуваєш?

— Як із бодуна.

— Я оголошу його в розшук.

— Забудь про це. Іди додому й поспи.

— Не можу, раптом із тобою щось трапиться.

— Усе в порядку, хіба ти не бачиш? — Він потер руками обличчя.

— Це тобі не жарти, Харрі. Ти що, не зрозумів, що отруївся вуглекислим газом?

— Не сильніше, ніж середньостатистичний мешканець Бангкока, за словами лікаря. Я все знаю, Ліз. Іди додому, у мене більше немає сил розмовляти. Завтра я буду у формі.

— На завтра ти вільний.

— Як хочеш. Тільки йди, прошу тебе.

Харрі проковтнув таблетки, які йому дав лікар, і відразу заснув без будь-яких сновидінь. Його розбудив дзвінок Ліз, ближче до полудня: вона запитувала, як у нього справи. Він пробурмотів щось нерозбірливе у відповідь.

— Я не хочу тебе сьогодні бачити, — повторила вона.

— Я тебе теж люблю, — відповів він і, поклавши трубку, підвівся й почав одягатися.

Такого спекотного дня цього року ще не було, і все Управління поліції потерпало від духоти. Навіть кондиціонери в кабінеті Ліз не допомагали. З облупленим носом Харрі став схожий на оленя Рудольфа. Він допивав уже третю літрову пляшку води.

— Якщо це називається холодною порою року, то що ж…

— Харрі, не треба, гаразд? — Ліз не вважала, що спека зменшиться, якщо про неї говорити. — Що в нас із Ву, Нхо? Є які-небудь сліди?

— Ніяких. Я серйозно поговорив із паном Соренсеном із «Тай Індо Тревеллерз». Він каже, що нічого не знає про місцезнаходження Ву і що той більше не працює в його компанії.

Ліз зітхнула.

— І в нас немає жодних ідей щодо того, що міг робити Ву в квартирі Харрі. Гаразд. Що із Брекке?

Виявилося, Сунтгорн поговорив із охоронцем будинку, де живе Брекке. Той дійсно згадав, що норвежець тоді ввечері повернувся додому десь за північ, але точний час назвати не міг.

Ліз поінформувала, що технічний відділ уже щосили обстежує квартиру й кабінет Брекке. Особливо ретельно вивчається його одяг і взуття, на предмет часток крові, волосся, волокон — чого завгодно, що могло б зв’язати Брекке з убитим або з місцем злочину.

— До речі, — повідомив Рангсан, — у мене є що розповісти про фотографії, які ми знайшли в кейсі Мольнеса.

Він прикріпив кнопками три збільшених знімки на дошку біля дверей. Незважаючи на те, що ці картинки вже так давно крутились у Харрі в мозку, що мали б перестати шокувати, тепер його занудило.

— Ми послали фото на експертизу у відділ статевих злочинів. Їм не вдалося встановити причетність будь-яких з відомих розповсюджувачів дитячої порнографії до цих картинок, — продовжував Рангсан і перевернув один знімок. — По-перше, вони надруковані на німецькому папері, що не продається в Таїланді. По-друге, зображення на них не дуже чіткі й нагадують скоріше аматорську зйомку, не призначену для поширення. Хлопці з технічного відділу поговорили з фотоекспертом, і той стверджує, що знімки зроблені з великої відстані за допомогою телеоб’єктива й що, найімовірніше, знімали ззовні. Він думає, що в кадр потрапила частина віконної рами.