Ю Несбьо - Таргани

— У вас справді був зв’язок із Хільде Мольнес, дружиною покійного Атле Мольнеса?

— Що? — Чоловік по той бік стола вп’явся в нього круглими очима.

— Я говорив із фру Мольнес. І пропоную вам розповісти всю правду.

Виникла пауза.

— Так.

— Будь ласка, голосніше.

— Так.

— Як давно тривають ваші стосунки?

— Не знаю. Давно.

— Відтоді як півтора року тому був улаштований прийом на честь прибуття посла?

— Напевно…

— Напевно?

— Так, можна сказати, відтоді.

— Вам було відомо, що фру Мольнес буде розпоряджатися великим статком у разі смерті свого чоловіка?

— Статком?

— Я висловлююся неясно?

Брекке важко видихнув, неначе повітря вийшло із проколотого м’яча.

— Це новина для мене. Я завжди думав, що вони володіють досить обмеженим капіталом.

— Он як? Коли ми розмовляли з вами останній раз, ви розповіли мені, що третього січня у вашому офісі ви саме обговорювали з Мольнесом питання про вкладення грошей. Крім того, ви знали, що в Мольнеса є великі борги.

Нова пауза. Брекке збирався з думками.

— Я збрехав, — сказав він нарешті.

— Тепер у вас є шанс розповісти правду.

— Він прийшов до мене, щоб поговорити про наш зв’язок із Хільде… з його дружиною. Він хотів, щоб ми з нею порвали.

— Цілком законна вимога, чи не так?

Брекке знизав плечима.

— Не знаю, наскільки добре ви знаєте Атле Мольнеса.

— Припустімо, дещо нам невідомо.

— Дозвольте тоді зазначити, що його сексуальна орієнтація не сприяла, так би мовити, зміцненню цього шлюбу.

Він підняв очі. Харрі кивнув йому, щоб той продовжував.

— Він зовсім не з ревнощів наполягав на тому, щоб ми з Хільде припинили зустрічатися. А просто боявся чуток, які могли сколихнути Норвегію. Він сказав мені, що наш зв’язок, якщо про нього стане відомо, тільки підігріє ці чутки, що це зашкодить не тільки йому, але й іншим високопосадовцям. Я пробував розпитати його докладніше, але це все, що він мені сказав.

— Чим він вам загрожував?

— Загрожував? Що ви маєте на увазі?

— Він аж ніяк не дружньо просив вас порвати з вашою коханою?

— Та ні, навпаки. Він навіть ужив саме це слово.

— Яке?

— Дружньо.

Брекке поклав руки перед собою на стіл.

— Дивний він був чоловік. Дружелюбний. — Він слабко усміхнувся.

— Думаю, ви самі нечасто чуєте такі слова від колег.

— Мабуть, ви теж?

Харрі швидко поглянув на нього, але не побачив в очах Брекке ніякого виклику.

— Так про що ви домовилися?

— Ні про що. Я сказав, що подумаю. Що я міг йому відповісти? Чоловік виглядав так, ніби от-от заплаче.

— Але ви все-таки вирішили порвати з нею?

Брекке насупився, немов уперше міркуючи над цим.

— Ні, я… так, мені було б дуже важко припинити наші побачення.

— Ви казали мені, що після зустрічі з послом провели його вниз, на підземний паркінг, де він залишив машину. Чи не хочете змінити свої свідчення?

— Ні, — здивовано подивився на нього Брекке.

— Ми перевірили відеозапис відповідного дня, з п’ятнадцятої п’ятдесят до сімнадцятої п’ятнадцять. На гостьовому місці машини посла не було. Ви хочете змінити свідчення?

— Змінити? — недовірливо перепитав Брекке. — Та ні! Господи, я вийшов із ліфта, і його машина стояла там. Ми обоє повинні бути на відеозаписі. Я навіть пам’ятаю, як ми перекинулися кількома словами, перш ніж він сів у машину, і я обіцяв послові, що не буду розповідати Хільде про нашу з ним розмову.

— А ми можемо довести зворотне. Запитую востаннє: ви хочете змінити свідчення?

— Ні!

Харрі вловив у його голосі рішучі нотки, яких не було на початку допиту.

— Що ви робили після того, як, за вашими словами, провели посла на паркінг?

Брекке пояснив, що повернувся назад в офіс, працював із паперами приблизно до півночі, а потім викликав таксі й поїхав додому. Харрі запитав, чи не заходив до нього хто-небудь, чи, може, дзвонив, у той час як він перебував у своєму офісі, і на це Брекке відповів, що ніхто не може ввійти в офіс без перепустки й що він відключив усі телефони, щоб спокійно попрацювати: він звичайно так робить, займаючись паперами.

— Отже, ніхто не може підтвердити ваше алібі? Ніхто, наприклад, не бачив, як ви повернулися додому?

— Мене бачив у будинку Бен, охоронець Бен. Може, він згадає. Звичайно він зауважує, коли я повертаюся додому пізно й у костюмі.

— Охоронець бачив вас у будинку близько півночі, це все?

Брекке знову задумався.

— Боюся, що все.

— Гаразд, — вимовив Харрі. — Тепер цим займуться інші. Не хочете кави? Або хоча б води?