Ю Несбьо - Таргани

— Гарна дівчина, — промовила Тоньє, допитливо дивлячись на Харрі.

— Чарівна, — підхопив він. — І молода.

Тоньє, схоже, залишилася задоволена його відповіддю й провела його у свій кабінет.

— Я намагалася вчора ввечері додзвонитися до тебе, — сказала вона. — Але тебе весь час не було вдома.

Харрі бачив: вона чекає, що він запитає, навіщо вона дзвонила, але промовчав. Увійшла Ао, несучи чай, і він дочекався, поки вона піде.

— Мені необхідні деякі відомості, — почав він.

— Що саме?

— Ти була повірником у справах, коли посол був відсутній, отже, ти фіксувала час його відсутності.

— Звісно.

Він назвав їй чотири дати, які вона відразу перевірила за своїм щоденником. Саме в ці дні посол був відсутній. Три рази він їздив у Чіангмай і один раз у В’єтнам. Харрі повільно записував ці відомості в блокнот, готуючись поставити наступне запитання.

— Чи не був посол знайомий із якими-небудь норвежками в Бангкоку?

— Ні… — протягнула Тоньє. — Наскільки мені відомо. Ну, звичайно, крім мене самої.

Харрі виждав, поки вона візьме чашку чаю і сяде, й знову запитав:

— Що ти скажеш, якщо я припущу, що у вас із послом був зв’язок?

У Тоньє Віг аж щелепа відпала. Гордість норвезької стоматології.

— О Боже! — вигукнула вона.

Без найменшої іронії, так що Харрі зміг лише констатувати, що «О Боже!» все ще входить до словникового запасу деяких жінок. Він відкашлявся.

— Так, я гадаю, що ви з послом проводили ті самі дні, які ми щойно перевірили ще раз, у готелі «Марадіз», і в такому разі я маю знати, наскільки ви були близькі й де ти особисто була в день убивства.

Здавалося неймовірним, щоб бліде обличчя Тоньє Віг могло стати ще блідішим.

— Можу я переговорити з адвокатом? — запитала нарешті вона.

— Ні, якщо тобі немає чого приховувати.

На очі в неї навернулися сльози.

— Мені немає чого приховувати, — промовила вона.

— Тоді тобі варто відповідати на мої питання.

Вона обережно торкнулася серветкою очей, щоб не розмазати макіяж.

— Ви знаєте, у мене було бажання вбити його.

Харрі відзначив про себе, що вона знову перейшла на «ви», і терпляче приготувався чекати продовження.

— Таке сильне бажання, що я майже зраділа, довідавшись, що він мертвий.

Харрі зрозумів, що її понесло. Тільки б не сказати або не зробити якусь дурість, щоб вона не зупинилася, адже зізнання рідко приходить одне.

— Це тому, що він не хотів іти від своєї дружини?

— Ні! — похитала вона головою. — Ви мене не зрозуміли. Тому що він усе мені зіпсував! Усе, що…

І вона вибухнула такими гіркими риданнями, що Харрі зрозумів: зараз вона скаже щось дуже важливе. Взявши себе в руки, вона витерла сльози й відкашлялася:

— Він був політичним призначенцем, у цілому непридатним для цієї посади. Я вже стала першим кандидатом на посаду посла, як раптом стало відомо про його призначення. Його спішно прислали сюди, ніби не було інших способів видалити його з Норвегії. І мені довелося розстатися із ключами від посольського кабінету, вручивши їх тому, хто не вміє відрізнити радника від аташе. У нас ніколи не було ніякого зв’язку, для мене абсурдна сама думка про це, розумієте?

— Що трапилося потім?

— Коли мене викликали на впізнання, я раптово забула про всі минулі образи й зрозуміла, що в мене з’явився новий шанс. Я почала згадувати, якою милою й розумною людиною був небіжчик. Це правда! — крикнула вона, немов Харрі їй заперечував. — Нехай навіть він, на мій погляд, не дуже годився на роль посла. І знаєте, я після цього довго думала про все, що сталося. Про те, що я, напевно, не вмію бачити головного в житті, що на світі є речі важливіші, ніж робота й кар’єра. Може, я й не буду домагатися цього поста. Подивимося. Треба ще багато про що подумати. Ні, не можу сказати зараз нічого певного. — Вона схлипнула ще разів зо два й, здавалося, повністю отямилася. — Насправді радник посольства рідко призначається послом у тому ж самому посольстві. Наскільки мені відомо, дотепер такого не траплялося.

Вона дістала дзеркальце й упевнилася, що макіяж не постраждав, а потім сказала скоріше сама собі:

— Але, можливо, я виявлюся першою.

Повертаючись на таксі до Управління, Харрі остаточно вирішив викреслити Тоньє Віг зі списку підозрюваних. Вона переконала його, а до того ж змогла привести докази того, що була в інших місцях у ті дні, коли посол їздив у готель «Марадіз». Тоньє також підтвердила, що в Бангкоку проживає не так уже й багато норвежок, так що вибирати було особливо ні з кого.