Ю Несбьо - Таргани

— У нього із собою було всього п’ятсот батів, тобто приблизно десять американських доларів. Але дівчина, яку він зняв, коштує тисячу п’ятсот батів.

На мить усі притихли.

— Гарне питання, — сказала Крамлі. — Але, може, вона забезпечила собі гонорар до того, як здійняла тривогу, виявивши, що він мертвий?

— Ти маєш на увазі, що вона його пограбувала?

— Саме так. Виконала свою частину договору.

Харрі кивнув:

— Можливо. Коли ми зможемо поговорити з нею?

— Після обіду. — Крамлі відкинулася на стілець. — Якщо бажаючих виступити більше немає, то всі вільні.

Бажаючих не було.

За порадою Нхо Харрі викроїв сорок п’ять хвилин, щоб з’їздити в посольство. Спускаючись у переповненому ліфті, він почув знайомий голос:

– І know now, І know now! [11] Я знаю тепер, я знаю! (англ.) Сульшер! Сульшер!

Харрі повернув голову й, погоджуючись, усміхнувся у відповідь.

Ось хто найвідоміший норвежець у світі. Футболіст-нападник, з англійського промислового міста, посунув усіх наших першовідкривачів, художників і письменників. Помізкувавши трохи, Харрі вирішив, що чоловік у ліфті по-своєму має рацію.

На вісімнадцятому поверсі за дубовими дверима й двома постами сек’юріті Харрі знайшов нарешті металеву табличку з норвезьким геральдичним левом. Жінка за стійкою, молода гарненька таїландка з маленьким ротиком, ще меншим носиком й оксамитовими карими очима на круглому обличчі, насупила чоло, вивчаючи його документи. Потім вона зняла слухавку, тихенько вимовила три склади й поклала її.

— Кабінет міс Віг другий праворуч, сер, — сказала вона з такою чарівною усмішкою, що Харрі подумав було, а чи не закохатися в неї з першого погляду.

— Увійдіть, — пролунав голос крізь двері, коли Харрі постукав.

У кабінеті, схилившись над великим письмовим столом із цінної деревини, сиділа Тоньє Віг, занурена у свої записи. Вона підвела погляд на Харрі, що ввійшов, злегка усміхнулася, пружно встала зі стільця — висока, сухорлява, одягнена в білий шовковий костюм, — і простягнула Харрі руку для вітання.

Тоньє Віг була повною протилежністю секретарки-таїландки. Здавалося, на її видовженому обличчі боролися за місце ніс, рот й очі, і переміг, мабуть, ніс. Він нагадував якийсь вузлуватий коренеплід і забезпечував мінімум простору між величезними, сильно підведеними очима. Не те щоб фрекен Віг була страшненька, ні, деякі чоловіки навіть узялися б доводити, що її обличчя відрізняється своєрідною класичною красою.

— Як мило, що ви нарешті тут, інспекторе. Шкода тільки, що з такої сумної нагоди.

Харрі ледь устиг торкнутися її кістлявих пальців, як вона висмикнула руку.

Вона запитала, чи влаштовує його посольська квартира, а насамкінець поцікавилася, чим йому може допомогти вона особисто чи хтось з інших співробітників посольства.

— Ми всі дуже хочемо покінчити із цією справою якомога швидше, — сказала вона й потерла ніс, обережно, щоб не розмазати макіяж.

— Я розумію.

— Для нас це були важкі дні, і, можливо, мої слова звучатимуть жорстоко, але життя триває. Люди вважають, що дипломати тільки те й роблять, що ходять на прийоми, п’ють коктейлі й розважаються, але мушу вам сказати, що це не відповідає дійсності. Саме зараз я займаюся нашими співгромадянами: у мене вісім норвежців у лікарні й шестеро — у в’язниці, причому четверо з них сидять за зберігання наркотиків. Газетярі з «Верденс Ганг» дзвонять щодня. Виявляється, одна з ув’язнених жінок при надії. А минулого місяця помер один норвежець у Паттайї: випав із вікна. Два трупи за рік. Чимало клопоту. — Вона засмучено похитала головою. — П’яні матроси й торговці героїном. Ви ще не бачили місцевих в’язниць? Страшне видовище. А якщо хтось загубить паспорт, гадаєте, у нього є страховка чи гроші на зворотний квиток? Звісно, немає, про все мусить подбати посольство. Гаразд, повернімося до справи.

— Як я розумію, саме до вас автоматично переходять обов’язки посла у випадку його смерті.

— Так, я — повірник у справах.

— Коли буде призначено нового посла?

— Гадаю, довго чекати не доведеться. Звичайно це займає місяць-два.

— Вам не дуже подобається самій відповідати за все?

Тоньє Віг криво посміхнулася.

— Я не це мала на увазі. Фактично я вже була в ранзі повірника в справах цілих півроку, поки до нас не перевели Мольнеса. Я тільки хочу сказати, що сподіваюся на швидке рішення щодо призначення.

— Виходить, ви розраховуєте на те, що самі станете послом.