Ю Несбьо - Таргани

Льокен нічого не відповів.

— Та, що на рекламі джинсів «Леві-Страус», знаєш?

Льокен нерухомо дивився в одну точку. Єнс зітхнув.

— Звичайно, ми ж не знавці мистецтва. Можливо, я й куплю собі кілька знаменитих полотен, коли все це закінчиться, може, це розбудить у мені інтерес до живопису. До речі, про те, коли все закінчиться: ти не знаєш, скільки має пройти часу, щоб було вже пізно пришивати тобі руку? Півгодини? Година? А може, ще довше, якщо ми покладемо обрубок у морозильник. Але, на жаль, у нас немає із собою льоду. Тобі пощастило, звідси до госпіталю Ансвут можна доїхати всього за чверть години.

Він зітхнув, присунувся ще ближче до вуха Льокена й заревів:

— ДЕ ХОЛЕ Й ЦЯ БАБА?

Льокен здригнувся, його обличчя спотворила болісна гримаса.

— Вибач, — сказав Єнс. І зняв шматочок жовтогарячого плода зі щоки Льокена. — Просто мені дуже важливо знати про це. Ви втрьох, хай там як, єдині, хто розуміє, як усе сталося, вірно?

Старий чоловік хрипло прошепотів:

— Вірно говориш…

— Що? — нахилився Єнс до його рота. — Що ти сказав? Повтори!

— Вірно говориш. Папая правда відгонить блювотинням.

Ліз схопилася руками за голову:

— Щодо Джима Лава. Ну не можу я уявити собі, як Брекке стоїть на кухні й підмішує в опіум синільну кислоту.

Харрі криво посміхнувся:

— Те саме сказав мені Брекке про Кліпру. Твоя правда, йому хтось допомагає, і цей хтось професіонал.

— Таких людей не шукають за оголошенням у газеті, це вже точно.

— Так.

— Може, якісь випадкові контакти. Адже він відвідує всякі сумнівні ігорні заклади. Або…

Він пильно глянув на неї.

— Що? — запитала вона.

— Ну хіба це не очевидно? Це ж наш старий друг Ву. Вони з Єнсом були заодно весь цей час. І Єнс велів йому вставити мікрофон у мою слухавку.

— Це більше ніж чистий збіг! Той самий чоловік працював на кредиторів Мольнеса й тепер працює на Брекке.

— Зрозуміло, це не випадково. Хільде Мольнес розповідала мені, що саме Єнс Брекке розмовляв тоді по телефону з людьми, що вимагали грошей після смерті посла. Сумніваюся, що він так уже налякав їх. Коли ми прийшли в «Тай Індо Тревеллерз», пан Соренсен сказав, що в них немає претензій до Мольнеса. Як видно, він говорив правду, думаю, що Брекке сплатив їм борг за посла. Зрозуміло, в обмін на послугу.

— Послугу Ву.

— Саме так, — підтвердив Харрі й подивився на годинник. — Чорт! Куди ж подівся Льокен?

Ліз, зітхнувши, підвелася зі свого місця:

— Треба спробувати подзвонити йому. Може, він спить.

Харрі задумливо почухав підборіддя:

— Може бути.

Льокен відчував біль у грудях. У нього ніколи не було проблем із серцем, і він не розбирався в цих симптомах. Якщо це інфаркт, то нехай це нарешті прикінчить його. Все одно помирати, так краще вже позбавити Брекке задоволення мучити його. Хоча хто знає, може, Брекке не дуже й задоволений. Може, для нього це всього лише робота, як і для нього самого. Постріл — і людина впала. Він поглянув на Брекке. Побачив, як рухаються його губи, і, на свій подив, зрозумів, що не чує його.

— Коли Уве Кліпра попросив мене забезпечити доларовий борг «Пхуріделла», він зробив це за обідом, а не по телефону, — говорив Єнс. — Я повірити не міг, що це правда. Договір майже на півмільярда, і він повідомляє мені про це усно, навіть не записуючи розмову на плівку! Такого щасливого випадку чекаєш усе життя! — І Єнс витер губи серветкою. — Повернувшись в офіс, я викупив доларові зобов’язання на своє власне ім’я. Якщо долар піде вниз, то я пізніше переведу угоду на «Пхуріделл» і скажу, що це забезпечення доларового боргу, як ми й домовилися. Якщо ж курс підніметься, я заберу собі прибуток і буду заперечувати, що Кліпра просив мене про цю покупку. Адже він нічого не зможе довести. Здогадуєшся, що відбулося, Іваре? Я буду називати тебе Івар, добре?

Він зім’яв серветку й прицілився у відро для сміття біля дверей.

— Кліпра погрожував піти в правління «Барклай Таїланд». Я пояснив йому, що коли компанія підтримає його, то їй доведеться взяти на себе його борги. Плюс втратити свого кращого брокера. Іншими словами: у них немає іншого шляху, крім як пристати на мій бік. Тоді він пригрозив мені, що залучить свої політичні зв’язки. І знаєш що? Він так і не зумів це зробити. Я подумав, що треба вирішувати цю проблему в особі Уве Кліпри й заодно заволодіти його компанією «Пхуріделл», яка незабаром злетить у ціні, як ракета. І якщо я це говорю, значить, я не просто так думаю чи сподіваюся, як інші пафосні біржові гравці. Я точно знаю це. І я подбаю про це. Так воно й буде.