Ю Несбьо - Таргани

— Екскурсія, сер?

— Так, екскурсія.

Через десять хвилин у Льокена не залишилося жодних сумнівів. Зовсім очевидно, що він зараз приведе на хвості двох поліцейських до таємного місця зустрічі. Він ніяк не міг зрозуміти, звідки начальник поліції дізнався про неї. І чому той взагалі так погано ставиться до того, що його старший інспектор Крамлі співпрацює з іноземцями. Можливо, це не за правилами, зате результативно!

На Суа-Па-роуд рух повністю зупинився. Водій обережно став за двома автобусами й показав своєму пасажирові на стовпи, що зводилися між смугами руху. Тут минулого тижня впала сталева балка, убивши автомобіліста. Він читав про це в газеті. Там були навіть опубліковані фотографії з місця події. І, похитавши головою, водій взяв ганчірку й протер щиток, вікна, фігурку Будди й фотографію королівської родини, а потім, зітхнувши, розгорнув «Тай Рат» і заглибився в читання спортивних новин.

Льокен подивився в заднє вікно. Їх із «короллою» розділяли всього дві машини. Він глянув на годинник. Пів на восьму. Мабуть, він спізниться, якщо не зуміє відірватися від цих психів. Тоді він торкнув водія за плече.

— Я побачив знайомих, — пояснив він англійською й жестами показав назад.

Водій похмуро глянув на нього, явно підозрюючи, що фа-ранг просто не хоче платити за проїзд.

— Я зараз повернуся, — пообіцяв йому Льокен і важко протиснувся назовні.

Життя стало коротше ще на один день, подумав він, вдихнувши дозу вихлопних газів, здатну оглушити ціле щуряче сімейство, і спокійним кроком направився до «королли». На одній фарі красувалася вм’ятина, і світло било прямо йому в обличчя. Він приготував потрібні слова, заздалегідь радіючи, як витягнуться їхні обличчя. Він був усього за кілька метрів від них і міг уже роздивитися дві фігури в машині. Як раптом його охопило занепокоєння. Дивно виглядали ці типи. Навіть якщо поліцейські частіше за все не відрізняються особливим розумом, вони, у всякому разі, розуміють, що головне під час стеження — не впадати в око. Але в людини на пасажирському сидінні були сонцезахисні окуляри, хоча сонце давно вже зайшло. І навіть якщо багато китайців у Бангкоку носили кіску, цей велетень за кермом своїм виглядом привертав зайву увагу. Льокен спробував було повернути назад, але дверцята «королли» відчинилися.

— Містел, — м’яко вимовив велетень. Це було якесь божевілля. Льокен спробував протиснутися до свого таксі, але йому перепинив шлях інший автомобіль. Він знову повернувся до «королли». До нього наближався китаєць. — Містел, — повторив він, і в цей самий час рух на зустрічній смузі відновився. Немов пронісся ураган.

Один раз Льокен убив людину голими руками. Він перебив гортань ребром долоні, саме так, як їх учили в тренувальному таборі у Вісконсіні. Але це було давно, у далекій юності. І тоді він був наляканий до смерті. Тепер він нічого не боявся. Він просто був розлютований.

Утім, ніякої різниці не було.

Коли він відчув, що його обхопили чиїсь руки й підняли над землею, він уже знав, що йому однаково. Спробував закричати, але голос не слухався, бо йому стиснули горло. Він побачив, як над його головою обертається зоряне небо, а потім його заступила тканина салону в машині.

Він відчув гарячий подих на своїй потилиці й подивився в переднє вікно «королли». Людина в темних окулярах стояла біля його таксі, простягаючи водієві кілька паперових купюр. Велетень злегка послабив хватку, і Льокен судорожно втягнув у себе смердюче повітря, немов джерельну воду.

Шибка в таксі піднялася знову, і чоловік в окулярах рушив до них. Він саме зняв свої окуляри, і світло покрученої фари впало на його обличчя. І в цю мить Льокен упізнав його.

— Єнс Брекке? — здивовано прошепотів він.

— Єнс Брекке? — вигукнула Ліз.

Харрі мовчки кивнув у відповідь.

— Але це неможливо! Адже у нього є алібі, ці чортові магнітофонні записи, які доводять, що він дзвонив сестрі за чверть восьма.

— Вірно, але не зі свого кабінету. Я запитав, навіщо це він, чорт забирай, дзвонив своїй трудолюбній сестричці додому прямо посеред робочого дня. А він відповів мені, що забув про різницю в часі з Норвегією.

— І що ж?

— Ти чула коли-небудь про брокера, який може забути про різницю в часі між різними країнами?

— Мабуть, ні, але яке відношення це має до справи?

— Він дзвонив додому сестрі на автовідповідач, бо в нього не було часу, щоб поговорити з нею, та й говорити, власне, не було про що.