Ю Несбьо - Таргани

— Це пояснює, чому в номері було так мало крові, адже посла вбили в іншому місці. Але чому на це не відреагували судмедексперти?

— Дуже важко сказати, скільки витече крові після такого удару ножем; усе залежить від того, які артерії зачеплені й наскільки сам ніж затримує кровотечу. Нічого незвичайного. Близько дев’ятої години убивця залишає мотель, відвозячи із собою труп Кліпри в його заміський будинок.

— Він знав, де його будинок? Виходить, він знайомий із Кліпрою?

— Він був із ним добре знайомий.

На стіл упала чиясь тінь, і на стілець перед Льокеном опустилася людина. Балконні двері були розкриті назустріч оглушливому шуму транспорту, і вся кімната наповнилася смородом вихлопних газів.

— Ти готовий? — запитав Льокен.

Здоровань із кіскою на спині глянув на нього, здивувавшись, що той говорить тайською.

— Я готовий, — відповів він.

Льокен слабко посміхнувся. Він відчував нескінченну втому.

— Чого ж ти чекаєш? Починай.

— Приїхавши до заміського будинку, він перетягнув тіло Кліпри всередину й заштовхав його в морозильник. Потім вимив і прибрав пилосмоком багажник машини, щоб ми не виявили ніяких слідів.

— Гаразд, але звідки ти знаєш про це?

— Експерти знайшли кров Уве Кліпри в морозильнику, а в мішку пилосмока виявили волокна з багажника й з одягу обох убитих.

— Нічого собі! Виходить, це не посол був таким акуратистом, як ти стверджував, оглядаючи його машину?

— Я зрозумів, що посол не був акуратистом, коли побачив його кабінет, — усміхнувся Харрі.

— Що я чую? Ти визнаєш, що помилявся?

— Звісно. — І Харрі підняв вказівний палець. — А от Кліпра якраз був справжнім акуратистом. Усе в його будинку було розкладено по поличках, у всьому видно систему, пам’ятаєш? У шафці навіть був спеціальний гак, на який вішали пилосмок. Але коли я наступного дня відкрив дверцята, пилосмок вивалився назовні. Немов той, хто останній раз ним користувався, нічого не знав про гак. От чому я вирішив послати вміст мішка на експертизу.

Ліз повільно похитала головою, а Харрі продовжував:

— Коли я побачив усе це м’ясо в морозильнику, мені спало на думку, що тут можна тижнями зберігати тіло вбитого, і воно не… — Харрі надув щоки й розвів руками.

— Ти зовсім хворий, — вимовила Ліз. — Тобі б лікареві показатися.

— Ти хочеш дослухати до кінця чи ні?

Вона хотіла.

— Потім убивця знову повернувся в мотель, припаркувався й пішов у номер, щоб покласти ключі від машини в кишеню Мольнесу. А після цього розчинився в нічній темряві. У буквальному значенні слова.

— Чекай! Коли ми їхали до заміського будинку, ми витратили півтори години на дорогу, хіба не так? Відстань звідси майже така ж сама. Наша подруга Дім знайшла посла о пів на дванадцяту, тобто через дві з половиною години після того, як убивця, за твоїми словами, покинув мотель. Він не міг встигнути повернутися в мотель до того, як виявили тіло Мольнеса. Ти забув?

— Зовсім ні. Я навіть сам проїхався по цьому маршруту. Виїхав о дев’ятій, півгодини зачекав у заміському будинку й повернувся.

— І що ж?

— Я був у мотелі чверть на першу.

— Тоді одне з другим ніяк не в’яжеться.

— Пам’ятаєш, що сказала Дім про машину, коли ми її допитували?

Ліз закусила верхню губу.

— Вона взагалі не пам’ятала машини, — повідомив Харрі. — Тому що машини там і не було. Чверть на першу вони стояли в холі, чекаючи поліцію, і не помітили посольської машини, що сковзнула в двір.

— Це ж треба, я думала, ми маємо справу з обережним убивцею. А він ризикнув під’їхати до мотелю, коли там уже могла бути поліція.

— Він і був обережний, але не зумів передбачити, що поліція може виявитися на місці злочину до того, як він повернеться. Вони домовилися, що Дім прийде в номер тільки тоді, коли її викличуть по телефону, правильно? Але Ванг Лі виявив нетерпіння й ледь не зруйнував усі плани. Убивця й не підозрював про небезпеку, зайшовши в номер із ключами від машини.

— Так, виходить, чисте везіння?

— Я назвав би це краплею удачі в океані невдачі. Але цей хлопець взагалі ж не схильний покладатися на везіння.

Він, мабуть, маньчжур, подумав Льокен. Може, із провінції Цзилінь. Під час війни в Кореї він чув, що Червона армія набирає собі багатьох солдатів саме звідти, тому що жителі цієї провінції дуже високі. Дивна логіка, адже високі люди глибше застрягають у болоті й зручніші як мішень. Друга людина в кімнаті стояла ззаду, муркочучи пісеньку. Льокен готовий був заприсягтися, що це «І Wanna Hold Your Hand» [38] Хочу тримати тебе за руку» (англ.) — пісня Джона Леннона і Пола Маккартні 1963 року. .