Ю Несбьо - Таргани

Волтерс знову повернувся до Харрі. Той побачив у його окулярах своє викривлене відбиття.

— Що вам відомо про це?

— Я знаю, що ваша компанія має потребу в рефінансуванні, щоб продовжувати свою діяльність. У вас немає зобов’язань надавати точні відомості про себе, адже ви більше не зареєстровані на біржі, й тому вам удасться ще якийсь час приховувати свої проблеми від оточуючих, а поки ви сподіваєтеся знайти рятівника з новим капіталом. Було б прикро опинитися поза грою тепер, коли ви одержуєте великі контракти BERTS, правда?

Волтерс зробив знак інженерам, що ті вільні.

— Я здогадуюся, що мав з’явитися такий рятівник, — продовжував Харрі. — Він купив би компанію задешево, а потім розбагатів би на контрактах. Скільки людей посвячено в ці питання?

— Послухайте, пане…

— Інспектор. Правління, зрозуміло, знає. Хто ще?

— Ми інформуємо всіх акціонерів, а крім них, ніхто не зобов’язаний знати про речі, які їх не обходять.

— Як ви думаєте, пане Волтерс, хто збирався купити компанію?

— Я виконавчий директор, — відрізав Волтерс. — Я найнятий акціонерами й не втручаюся в їхні справи.

— Навіть якщо мова йде про звільнення — і ваше, і восьмисот співробітників? Навіть якщо ви більше не будете цим займатися? — І Харрі кивнув у бік надземки, що зникала вдалині.

Волтерс нічого не відповів.

— Гарний краєвид, — додав Харрі. — Прямо як чарівна дорога в Країну Оз, вірно?

Джордж Волтерс не одразу, але кивнув.

— Послухайте, Волтерс, я дзвонив адвокатові Кліпри й ще деяким іншим дрібним акціонерам. Протягом останніх днів їхні акції «Пхуріделл» були куплені фірмою «Еллем Лімітед». Ніхто з них не був готовий рефінансувати «Пхуріделл», тому вони тільки зраділи можливості вийти з компанії, зберігши свої гроші. Ви стверджуєте, що зміна власника вас не стосується, Волтерс, але ви справляєте враження відповідальної людини.

І тепер ваш новий власник — «Еллем Лімітед».

Волтерс зняв сонцезахисні окуляри й протер очі.

— Не хочете розповісти мені, хто стоїть за «Еллем Лімітед», Волтерс?

Знову ввімкнувся компресор, і Харрі змушений був нахилитися, щоб розчути його слова.

Потім кивнув.

— Я тільки хотів почути це від вас! — прокричав він.

Харрі ніяк не міг заснути. У темряві щось повзало й шаруділо, але щойно він вмикав світло, як усе затихало. Зітхнувши, він виліз із постелі й натиснув на кнопку автовідповідача. Пролунав гугнявий голос:

— Привіт, це Тоньє. Я просто хотіла почути твій голос.

Він прослуховував це повідомлення, напевно, уже разів десять, не перестаючи дивуватися: прямо якийсь сюжет із глянцевого журналу. Знову погасив світло. Пройшла хвилина.

— Чорт! — вилаявся він і знову ввімкнув світло.

Було вже за північ, коли таксі зупинилося біля невеликого, але розкішного котеджу, обнесеного низькою білою стіною. Голос Тоньє Віг у домофоні пролунав здивовано, і, відчинивши двері, вона густо почервоніла. Вона все продовжувала вибачатися за безладдя у квартирі, коли Харрі роздягав її. Вона виявилася худою, блідою, він бачив, як на шиї в неї злякано пульсує живчик. Нарешті замовкнувши, Тоньє показала рукою на двері, що вели в спальню, і він підняв її на руки, так що голова звісилася вниз — волосся діставало до підлоги. Вона застогнала, коли Харрі опустив її на ліжко, важко задихала, тільки-но він розстебнув штани, і слабко запротестувала, бачачи, як він став на коліна й притягнув її до себе.

— Поцілуй мене, — шепнула вона, але Харрі, не звертаючи уваги на її слова, заплющив очі й увійшов у неї.

Вона вхопилася за його штани, хотіла, щоб він зняв їх, але Харрі відіпхнув її руки. На нічному столику стояла фотографія літньої пари, імовірно, батьків. Харрі стис зуби, відчувши, як під повіками заблискали іскри, і спробував уявити собі її.

— Що ти сказав? — запитала вона, піднявши голову, але так і не розчула заклинань, які Харрі бурмотав собі під ніс. Тоньє Віг спробувала підлаштуватися під його рухи, застогнала, але він стис її, немов на родео, де вершник піймав коня й міцно тримає, щоб він його не скинув.

Потім пролунало його невиразне ревіння, і в ту ж мить вона вчепилась у його футболку, вигнулася й закричала. Далі притягла його до себе, він поклав обличчя в ямку між її ключиць.

— Це було чудово, — вимовила вона, але слова її зависли в повітрі безглуздою й непотрібною неправдою. Він нічого не відповів.

Почувши, що подих її став рівним, він підвівся й тихо одягнувся. Обоє знали, що обоє знають, що вона не спить. Він вийшов із будинку.