Андрій Новік - Аномалія

– Усе робиться заради грошей, – продовжував Йонас. – Вони дають змогу продовжувати досліди, які принесуть інші гроші, а ті, у свою чергу, дадуть поштовх до чергових проривів та відкриттів. Це ніби замкнене доброчинне коло. Усе просто.

– Усе просто… – промимрив Александер.

Їдальнею здійнявся галас: обід завершувався, і присутні починали розходитися. Бунге озирнувся, сам не знаючи, що видивляється. Завжди зачесана біла чуприна зараз нагадувала пташине гніздо. Від учорашнього вечора його турбувало тільки одне.

Чому немає відповіді?

– Коли Губер хоче публікувати статтю про аномалію? – слова самовільно вирвалися з рота Александера.

– Ти про «Nature»?

– Ага.

– Невже ти не спілкуєшся із Губером?

– Не було такої можливості.

Насправді ж він навмисно уникав сутичок із професором. Після учорашнього показового ігнорування Александер вирішив триматися від старого якнайдалі. Їхні стосунки нагадували радше стосунки однаково заряджених тіл, які згідно з законами фізики, відштовхуються, ніж конфлікт із точки зору впливу людського фактора. Так трапляється, що дві особистості не можуть одночасно перебувати на одній площині. У випадку Александера із Губером цією площиною була уся поверхня Землі.

– Планує завтра. Найпізніше післязавтра, двадцять другого.

« Не так багато часу , – мандраж охопив Александера. – Чому досі немає відповіді ?»

– А тобі потрібно побільше їсти, – зауважив із усмішкою Йонас, спустошуючи останню тарілку. – Гляди й веселішим станеш.

Кабінет Александера нагадував простору комірчину. Його підсвічувало світло-блакитне сяйво екрану ноутбука, роблячи його обличчя ще блідішим та втомленим. Не по роках глибокі зморшки тонкими лініями, мов промені, розходилися від кутиків очей. За останні дев’ятнадцять годин від анонімного користувача не було жодної відповіді.

О восьмій вечора, через кілька годин після завершення експеримента, Александер Бунге надіслав на анонімну електронну пошту проаналізовані дані та всі схеми дослідження гравітаційної аномалії. Щоб уникнути відслідковування, вони вимагали використовувати сайт Guerillamail.com у зв’язці з VPN [14] VPN (англ. Virtual Private Network ) – віртуальна приватна мережа, що працює поверх Інтернету, а отже, до неї можна під’єднатися з будь-якої точки. Зачасту використовується як зашифроване під’єднання до Всесвітньої мережі, аби приховати своє справжнє місце знаходження, або ж IP (Інтернет-протокол). , щоб приховати IP-адресу. Сервіс створював окрему поштову скриньку, в якій усі вхідні повідомлення автоматично зникали після прочитання впродовж години. Назви листів складалися із хаотично розташованих літер та цифр із доменом @guerillamail.com. Знак «+» у назві означав, що електронна пошта, з якої надійшло повідомлення, була одноразова. У кінці вони завжди зазначали адресу наступної електронної пошти, куди необхідно було відповісти.

Така маніакальна анонімність лякала науковця, але воно того вартувало. Хто б не сидів по той бік екрану, він творив історію значно ширшими та ризикованішими кроками. Що найголовніше – вони повірили в Александера, дали йому шанс проявити себе, чого не давав ніхто у цьому ганебному університеті. Роки, коли він міг сам себе звинувачувати у низькому становищі, минули. Тепер винними були тільки ті, хто не довіряв йому, не давав виконувати ту роботу, якої він вартий.

Александер Бунге вкотре оновив сторінку із вхідними повідомленнями, але жодного нового листа так і не з’явилося.

20 червня 2017 року

Фес, Марокко

Таксист припаркувався на просторій площі біля брами Баб-Бу-Джелуд. Довкола снували місцеві, пропонуючи купити їхні товари. Щойно Марта притулилася до автомобільних дверцят, як до неї підбіг маленький хлопчик. Він тримав у руці брудну пляшку, з якої вилив каламутну рідину на лобове скло таксі. Водій у відповідь щось невдоволено буркнув, але кинув малому один дірхам [15] Марокканський дірхам – грошова одиниця в Марокко. , після чого той протер авто ганчіркою та втік. Дівчині здалося, що скло після цього стало ще бруднішим.

Марта Лівінська боролася із відразою, яка наростала всередині. Знадобилося трохи часу, щоб дівчина трохи звикла до тутешньої атмосфери та віддалася балансуючому на межі захопленню. Усе навколо – навіть конфлікт із водієм, який вимагав більшу оплату, ніж було домовлено, – малювало зовсім іншу життєву картину, ніж була та, до якої Марта звикла. Перша неєвропейська країна, до якої приїхала четвірка, перша країна, де Інтернет не був вседоступним, де не існувало поняття вільного продажу алкоголю, бракувало кондиціонерів та комфортного громадського транспорту. Фес вважається четвертим за розмірами містом Марокко і до того ж доволі розвинутим, однак відчуття життя тут діаметрально протилежне, ніж у будь-якій європейській країні.