Мирослав Дочинець - Лис та інші детективні історії.

— А сильний — це який?

— Це розумний, хитрий і вмілий. Той, що вміє жити сам і дає жити іншим.

Якось Юхвід попросив його показати руку.

— Ні, золотарем ти не будеш. Але золото до цих рук саме буде липнути. Хочеш ти цього чи не хочеш.

А ще Юхвід повчав, що за все на цьому світі треба платити. Він нагадав про це своєму юному помічникові конкретно через кілька місяців їх благодатного тандему.

— Я знаю, Лисеня, що по суботах перед лазнею тебе водять до кума. І там розпитують про мене. Я ціню, що ти не злив нічого такого, що їм знати не треба. Юхвід рідко помиляється. Я не помилився, що вибрав тебе. — Він примружив на нього білясте око, як зазвичай прищурювався на нову каблучку. — Базар веду до того, що час платити по рахунках, боєць. І час збирати розкидане каміння, як казав один мудрий із мудрих євреїв.

Лисеня здогадувався, яке каміння той мав на увазі. Він не все розумів, але бачив, як Юхвід окремі камінці ховав у тріщини штукатурки і замазував розжованою кашкою з булочки. По-перше, хто міг усе достеменно порахувати після його роботи? По-друге, камінці він розпилював і колов. Якось розбив флакон з-під одеколону, і Лисеня довгий час шліфував ці скалки так, як показував майстер. В роботу пішов і червоний абажур з лампи, і виміняний мундштук, і горлянки з пивних пляшок… А в інкрустованих піхвах для кинджала хто розрізнить, де справжній самоцвіт, а де скельце, коли вони ряхтять десятками сліпучих блискіток?

Юхвід виклав йому свій план.

…За годину до кінця роботи Лисеня загупав у металеві двері. Вартовий через віконце заглянув у майстерню. Вічний Жид лежав на землі, спазматично хапаючи ротом повітря. Охоронець кинувся в «больничку». Вільнонайманий фельдшер Борис прилетів за кілька хвилин. Помацав пульс і скрушно похитав головою. «Серце. Без кардіологів загнеться». Доповіли начальнику, пояснили, що рушати хворого не можна. Той дав дозвіл впустити кардіолога сюди. Борис зателефонував на швидку.

За півгодини охорона завела молодого лікаря з валізкою. Той оглянув хворого, зробив укол. Сказав, що все минеться, просто різко підвищився тиск. Валізка стояла під дверима, і ніхто не помітив, як Лисеня поклав до неї ваговитий згорток у марлі…

Ще тричі по тому переправляли звідси передачі на волю. За гратами на стіні була прикріплена водостічна труба. Рука якраз дотягувалася до неї. Юхвід випалив у блясі дірку. Нитку прив'язували до пакуночка і опускали в трубу. Коли Лисеня увечері виходив у двір, Юхвід попускав нитку і пакунок з цівки падав йому в руку.

Далі він діяв сам. Щодня під обідню пору до їдальні приїздив фургон із свіжим хлібом. Поки хлопці-чергові вивантажували лотки, водій пив чай на кухні. Лисеня підстерігав момент, щоб підкинути на дах фургона пакет, до якого був прикріплений магніт. І золото з волі знову верталося на волю. Така, мабуть, його доля — вічно циркулювати темними лабіринтами цього світу…

І ось одного вечора Юхвід, потягуючи кефір, зронив:

— Відкидаюся я, Лисеня.

— Як? — сторопів він.

— А так. Вічний Жид не означає — вічний зек. Прокурори теж люблять «рижйо». А Юхвід любить аромат свободи і кошерну кролятину. А тобі скажу ось що. Пресувати тебе не будуть. Ні погони, ні шпана. А якщо якісь замутки — одразу йди до ліпила Бориса. Мій чоловічок. Не соромся, за все заплачено. Ти заробив… Ну, боєць, живи, лови свій фарт. Земля кругла, може, побачимось…

Таки побачились.

Коли чечени Дудаєва бомбанули пітерський «общак», Лиса послали на розбір. Тінь лягала явно від своїх. Він мав усе з'ясувати, порушити «роздрай» і покарати винних. Свою роботу він робив, як завжди, вміло, чітко, жорстко. Приводили розтерзаних бідолах, які мали стосунок до «общака». Він їх допитував коротко і сухо, висновуючи свої здогади, які, зрештою, поставали ясною картиною. І це, визнавали всі, від нього не відбереш.

Привели й кинули на стілець опецькуватого чоловічка. Розсічена губа, розкуйовджені віхті довкола плішини, окуляри без одного скельця.

— Вічний Жид. Бухгалтер, — пояснив один із місцевих биків. — Це від нього, сучари, відібрали ключі.

Вони впізнали одне одного відразу.

— Знаєш закон, бухгалтере? — запитав Лис. — Знаєш, що належить за це?

— Знаю, — просипів Юхвід. Його прискал був той же, тільки без лукавої хитринки.

— То що скажеш на своє виправдання?

— Що я можу сказати? Тільки те, що гроші і ключі були в повному порядку, коли їх відбирали чечени…

Лис голосно засміявся.

— Тоді йди. До тебе претензій немає.