Андрій Кокотюха - Життя на карту

Чорна кава, щедро розбавлена не молоком – густими вершками.

Такий колір мала парусинова піджачна пара, у яку перевдягнувся гість. Піджак і штани виглядали десь на розмір більшими, ніж треба. Але Анна не раз бачила Коваленка у різну пору року, за різних обставин, у різних товариствах та різному вбранні. Одяг на репортерові завжди висів, мов на вішаку.

Забави ради Анна якось посушила трохи голову над цією простенькою загадкою, і відповідь не забарилася. Одяг висів на чоловічих фігурах лише у двох випадках. Огрядний добродій може в такий спосіб приховувати черевце, аби виглядати на людях елегантніше. Або природа наділила власника одягу худорлявою статурою, і навіть найвправніший кравець із Подолу не наважиться пошити штани в обтяжку. Не кажучи вже про популярні віднедавна крамниці з готовим одягом – товстунам там простіше щось надибати собі, аніж худим та мізерним.

До останніх Христина ставилася з дивною сумішшю зневаги й жалю. Відразу обзивала чахликом. Рідше – в очі, частіше – поза очі, залежно від статусу, ще й кривила при цьому губи. Поруч із огрядною, широкою в кістках грудастою молодицею з Полтавщини всякий худий мужчина здавався таким собі коником-стрибунцем і навіть губився на її фоні. Любила Христя Попович високих, бажано – огрядних, і дуже бажано – з гарним апетитом. Для неї саме тут крилася головна чоловіча чеснота. Звідси – жаль до кістлявих: вважала їх нещасними, бо їжа не затримується в їхніх шлунках. Виходить, мов із качки, так примовляла постійно і щиро вважала худих слабенькими. У всіх розуміннях цього слова.

Анна не надто забивала собі голову властивостями інших, крім Івана, мужчин. Але мала свою натуру, яка вимагала звертати більш пильну увагу на тих, хто частіше крутиться поруч. Репортер Коваленко до таких належав, відколи поліцейський слідчий Вольський перетворився на зірку київського розшуку. Через те Анна знайшла спосіб дізнатися про Гліба більше.

Тридцять три роки, корінний киянин, з родини різночинців, батьки померли, коли була холерна епідемія. Їхній будиночок біля Кадетського гаю спалили за рішенням міської влади, бо інакше витравити холеру не могли. Восьмирічного Гліба забрала бездітна тітка, материна сестра, яка жила з чоловіком на Саперній слобідці. Хлопчина справді вдався від природи худим, часто хворів, тож не надто заможні родичі заледве не здмухували з нього пилинки, аби не підхопив чергової болячки. Забагато грошей забирали лікарі.

З якогось часу підліток усвідомив: треба гартувати своє тіло хоча б задля економії, аби клопотів із ним було менше. І почав займатися гімнастикою, не пропускав хрещенського купання, брав участь в аматорських запливах через Дніпро, опанував французьку боротьбу. Тож Христина помилялася: Коваленко, може, й здавався чахликом, але зовсім ним не був.

Не меншою мірою, а навіть більш ретельно ставився він до своєї роботи.

У газетах спершу публікував фейлетони. Вони сподобалися, Гліб мав гострий язик і не менш гостре, спритне перо. Описував київський побут і звичаї, дедалі частіше його стало привертати міське дно й усе, що з ним пов’язане. Через те шлях кримінального хронікера був для Коваленка лише питанням часу.

Професія не лише зобов’язувала, а й змушувала спритного газетяра чіплятися до сищика й набридати йому, а ганяти репортера було марно. Анна вважала себе раціональною людиною. Розуміла: всяка гучна публікація про черговий успіх її чоловіка додавала йому не лише професійної ваги. Дружина щиро хотіла його службового й статусного зростання. І разом із тим надто наближати до нього таких, як Коваленко, не квапилася. Обставини не дозволяли. Рано чи пізно можна втратити пильність, і репортер буде одним із перших, якщо не найпершим, хто опублікує сенсаційну новину: без допомоги жони знаменитий сищик не зробився б таким знаменитим.

Але десять днів тому все помінялося.

Готуючись прийняти несподіваного гостя, Анна тим часом теж перевдягнулася. Жалобну сукню, призначену на вихід, поміняла на більш затишну та звичну вдома – простеньку, сіру. Чорну мереживну стрічку у волоссі лишила. Трошки подумавши, вирішила переміститися в сад. Там, углибині, ще Іванова бабуся облаштувала невеличку затишну альтанку. Поруч – подібна до кругленького пенька металева грубка, спеціально пристосована, щоб варити варення.