У запалій після сказаного лункій тиші Гліб не втримався – гикнув.
– Пардон, – він тут же ляснув себе по губах. – Аби мав трошки часу подумати, сам дійшов би схожого висновку.
– Не висновок. Припущення.
– Цілком імовірне, Анно Ярославівно. Ми можемо шукати не двох чоловіків, а одного.
– Ви, – наголосила Вольська. – Так чи інакше, вирахувати Баритона значно простіше. Ви ж маєте потрібні зв’язки в богемному середовищі.
– Часом здається, їх більше, ніж треба. З босяками простіше, вони нікого з себе не вдають. Богема наскрізь пихата й брехлива.
– То лірика, – кинула Анна з легким роздратуванням. – Поясню краще, чому Оленька жива й десь ховається. Власне, особливих пояснень не треба. Їй не вдалося спокусити, затягнути Катрусю. Доньку Градова в останній момент налякало, а отже – зупинило зображення зламаної іграшки, яку нібито треба імітувати. Дівчина влаштовує істерику, і Майстер змушений відправити обох назад. Якби не був певен у власній безпеці, обидві подружки зникли б ще того самого дня. Катрусин вибрик сварить дівчат. Але вона знає в рази менше, ніж Оленька. Може відчувати певну відразу, та навряд – небезпеку. Чого не скажеш про Ольгу. Не забувайте, уже втягнену в ігрища по вуха, ще й зденервовану кокаїном. Вона далі робить дурницю за дурницею. Втеча з дому – фінальний акт драми.
– Чи фарсу.
– Згодна. Тож вона знайшла прихисток у того самого коханця під крилом. Він, ким би не виявився, сам у розпачі. Не знає, як вийти з глухого кута й спекатися тієї, котру сам і породив. Убити – зробити ще гірше. І не мені вам казати, Глібе Андріяновичу: сутенери, звідники, продавці похабних карток та листівок до вбивства за верству не підступлять.
– За дві. – Коваленкові набридло походжати, він повернувся за стіл, торкнувся карафки, передумав. – В ідеалі, Анно Ярославівно, десь так усе й могло бути. Трохи збивають знімки, заховані в спальні, тобто в батьківському домі. Але, з іншого боку, цілком відповідають імпульсивній, погано керованій поведінці нашої героїні.
– Ким погано керованій?
– Оленька не ладна керувати сама собою.
– Та й то так, – Анна легко визнала його правоту. – Вам доведеться попрацювати, пане Коваленко. Маєте аж дві задачі, їх бажано розв’язувати одночасно.
– На кону – чергова сенсаційна публікація, – Гліб гордовито випнув груди. – Воно того варте.
– А я тим часом подумаю, куди Майстер возив дівчат. Цілком імовірно, Оленька зараз сидить десь там.
– Або її тримають під замком, – підхопив думку Коваленко. – Гадаючи, що з нею робити. Є підказки?
– Небагато, – тепер підвелася Вольська. – Прогулянку, знову ж таки, зі слів Катерини, призначили вдень. Що логічно, юні гімназистки ввечері вже мусять бути вдома, з батьками. І що таке літній вечір? Темніє пізно, чекати темряви – ризикувати. Уявіть, який хай здійняв би Лев Градов, аби його єдина доня десь забарилася при смерканні. Тож білий день – одна з причин, чому дівчатам веліли зав’язати очі. Місце так само важливе. Біля «Шато-де-Флер» постійно сновигає чимало народу, ніхто ні на кого не звертає уваги. Подумаєш, дві баришні сіли в закритий екіпаж…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Повна назва вулиці на час описаних подій – Маріїнсько-Благовіщенська. До й після того не раз міняла назву. Від 1937-го й дотепер – імені Панаса Саксаганського. (Тут і далі примітки автора.)
Латинський квартал – неофіційна назва місцевості, де селилися студенти і викладачі Київського університету святого Володимира (нині імені Тараса Шевченка). Зазвичай їх окреслюють «трикутником» між вулицями Паньківська, Микільсько-Ботанічна та Караваєвська (тепер – Льва Толстого).
Сновськ – на час описаних подій – селище на Чернігівщині, над річкою Снов. Має давню історію. У радянський час мало назву «Щорс», на честь народженого там командира Червоної армії Миколи Щорса.
Економія, тут: фермерське господарство.
«Присутственні» місця ( імперський канцелярит ) – загальна назва державних адміністративних органів у Російській імперії, у тому числі колегіального характеру, для центрального, губернського або повітового управління. У Києві на час описаних подій будинок «присутственних» місць розташовувався на Софійській площі.
Читать дальше