Андрій Кокотюха - Зламані іграшки

– У вас є право допитувати мою доньку, пані Вольська? Узагалі – ви маєте право когось допитувати? Хто вам його дав?

– Це приватна розмова. І приватна справа.

– Жодних приватних розмов. Наступна така спроба порушити наш спокій – і наша зустріч відбудеться вже в іншому місці.

– Ви погрожуєте, аби погрожувати, – Анна зберігала спокій без жодних зусиль, це її дивувало. – Уже нажалілися на мене панові Харитонову? Якщо ні – пропоную потурбувати його просто зараз. Згадайте прізвище Пивоварова.

– До чого тут пан Пивоваров?

– Якщо пан Харитонов вирішить пояснити вам усе, бодай поверхово – то на його совісті й під його відповідальність.

– Зараз я почув від вас багато – і водночас зовсім нічого. Здається, ви морочите мені голову. Забалакуєте. Навіть не здається, пані Вольська. Так і є.

– Лише тому, пане Градов, що я не маю повноважень говорити про справу Пивоварова саме з вами.

– Уперше чую про справу Пивоварова.

– Тим більше, – Анна схрестила руки на грудях. – Тому краще вам запитати в Юлія Марковича про неї сам на сам. А потім не заважати мені побалакати з Катериною. Бажано – без вашої присутності. І ще таке: ви, звичайно, маєте в Києві особливі повноваження й помітний вплив, як кожна особа з Москви, тим більше – з Петербурга. Але саме ця обставина вимагає, щоб з вашою донькою поговорила я. Без свідків. Інакше їй доведеться свідчити офіційній персоні. Наприклад, особисто головному слідчому. Це ще кращий варіант. Гірший – розмова з паном Пивоваровим. – Вольська картинно зітхнула. – Ви батько, Леве Максимовичу. Кому, як не вам, знати, на що здатен тато, чия донька в небезпеці. Більше не скажу нічого, без того напатякала зайвого. Далі – самі. Не затримую вас.

Останню фразу Анна мовила, наслідуючи інтонації Емілії Градової.

Реакція візитера підказала – вдалося, упізнав.

Дівчина чекала в вітальні.

На канапі Вольська побачила миле дівча, втілення скромності й покори. Таких фотографують для гарного прикладу й виставляють у вітрини салонів світлопису. Назустріч їй підвелася гімназистка в білій, хрусткій від крохмалю сукенці, яку вигідно відтіняли короткі темні підплічники. Каштанове волосся Катерина Градова міцно заплела. Товсту косу, перев’язану чорною мереживною стрічкою, дівчина перекинула через плече вперед. Край торкався того місця, де виднілися округлі груденята.

Формами доня пішла в маму. Емілія Дмитрівна стояла поруч, але мовчала. Говорив голова сімейства, який хтозна для чого вбрався в парадний мундир.

– Вам, Анно Ярославівно, слід було пояснити все ще вчора, – Градов явно готував промову. – Хоча розумію й навіть поважаю вас за намір не розголошувати чужу таємницю. Я в Києві людина нова, уже переконався – тут у вас ходять дещо інші звичаї, ніж у нас у Москві. Скажімо так, більш родинні. У Києві всі або родичі одне одному, близькі чи далекі, або – вважають себе такими, або – куми, теж дивна традиція.

– Хіба в Москві дітей не хрестять? – перервала Анна.

– Хрестять. Проте там, де хрестили мене і де я хрестив свою доньку, хрещені батьки не мають аж такого сакрального значення й впливу. Надалі прошу не збивати, – Градов окреслив роздратування. – Веду до того, що ваші дивні традиції дозволяють отак, по-свійськи, домовлятися про поліцейські розслідування приватно. І тим більше – залучати до нього цілком сторонніх осіб. Тим більше – жінок. У Москві, Петербурзі, загалом – у великій Росії таке ніде не можливе. Київ дивує. Не скажу, що приємно.

Вольська знову не стрималася, уже відкрила рота, але титулярний радник випередив – зупинив жестом.

– Не треба зараз дискусій, добродійко. Пан Пивоваров – відома особа, ще й депутат Думи. Його право – не бажати розголосу. Юлій Маркович пояснив мені: Ольга могла наробити дурниць, у її віці таке трапляється. Скоєне могло налякати дівчину з пристойної родини. Сором і страх покарання змусив її заховатися й не давати про себе знати. Коли так, для чого починати слідство й привертати увагу? Я прийняв аргумент пана Пивоварова. І загалом погодився з паном Харитоновим: ви, жінка, удова поліцейського, якій можна довірити делікатну справу. Від вас розголос не піде. А коли все стало на свої місця, Еміліє Дмитрівно, – він розвернувся до дружини корпусом, – я прямо запитав пані Вольську, до чого тут наша донька. Пояснення прийнятне. Катерина дружить з Ольгою, вони близькі подруги. Анна Ярославівна пильна, тут не відмовиш: бачила дівчат на заручинах, зрозуміла їхні стосунки. Отже, бесіда з Катериною в цій ситуації потрібна.