Олексій Волков - Мертві квіти

Здесь есть возможность читать онлайн «Олексій Волков - Мертві квіти» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Мертві квіти: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Мертві квіти»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Гострий сюжет і непередбачуваність розв'язки — особливість усіх книжок визнаного майстра детективного жанру Олексія Волкова. А звичка його героїв потрапляти до безвихідних ситуацій, як і вміння виплутуватися з них, вже більше десяти років наче магнітом притягують читача. Герою роману «Мертві квіти» випадок дарує книгу пророцтв. Що це — шалена удача? Адже тепер неприємності не підстережуть зненацька. Чи навпаки — важкий хрест? Адже наприкінці низки майбутніх подій втрата коханої жінки, а потім і власна загибель…Чи зможе той, хто майстерно комбінує на шаховій дошці, прорахувати ходи наперед у реальному житті, де проти тебе грає всемогутня та безжальна доля, а ціна однієї помилки — матова ситуація, з якої вже не вийти…

Мертві квіти — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Мертві квіти», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— На тебе прийшов подивитися. Завтра ж буде пiзно.

— Чого ж, — вимушено посмiхнувся Стас. — Ще приїду. Папери у кадрах лишилися. Плюс бухгалтерiя. I вам до побачення зайшов би сказати.

— Дурню, не тому що їдеш! — прорипiв Ратушняк. — Узагалi пiзно.

Нове неприємне поповзло у грудях. Ого… Що верзе цей маразматик? Як — узагалi? Що мається на увазi?

— Ви говорите загадками, — якомога твердше вiдповiв Стас. — Пiзно для чого?

— Не для чого, а для кого! — пояснив старий. — Для тебе пiзно. У глобальному розумiннi. Жив чоловiк, чогось хотiв, на щось сподiвався… А потiм — уже пiзно.

— Ви верзете дурницi, — зауважив Стас, не упiзнаючи власного голосу.

— Якщо дурницi, то чого ж ти злякався?

Ратушняк заглядав знизу, з-пiд каптура, запалими надокучливими очима, але бачив його наскрiзь. I вiд цього неабияка злiсть починала забиратися не на жарт, витискаючи отi першi, ще бiльш недоречнi вiдчуття.

— Iване Павловичу, навiщо ви прийшли? — твердо запитав Стас. — Якщо прощатися, прошу в дім. До Гащака i Нагiрного. Якщо маєте що iнше, то кажiть тут. Мене чекають.

Старечий смiх у темрявi, ще й з-пiд каптура, звучав без перебiльшення зловiсно.

— Юначе, такому вiдпрацьованому матерiалу, який стоїть перед тобою, не личить пити горiлку у компанiї поважних лiкарiв. А прийшов я задовольнити твоє прохання.

— Яке? — не зрозумiв Стас.

— Ти ж хотiв грати у шахи. Я готовий.

— Ви… при своєму розумi? — у Стаса натурально перехопило подих. — Грати з вами у шахи?! В останню нiч перед вiд'їздом? Хоча… У вас же патологiчна тяга грати з людьми у шахи безпосередньо перед фатальними поворотами у їхньому життi.

От тепер справдi схотiлося зазирнути у жовтявi очi старого, шкода, що темрява.

Скриплячий смiх зазвучав ще єхиднiше.

— I це усе, до чого ти доглупав? Шмаркачу… На бiльше мiзкiв не стало. Отже, i грати нема з ким. А я вже намiрився.

— Чого ж так пiзно намiрилися? — запитав Стас.

— А менi нiчого не було вiд тебе потрiбно. Ти ж сам на бажання хотiв.

— А тепер, виходить, щось треба. Бажання з'явилося? За пiвдоби до мого вiд'їзду. Яке?

— Здогадайся.

— Тупий… — розвiв руками Стас. — Оголосiть умови. Може, й зацiкавить.

— А твоя умова без змiн. Виграєш — про дядька твого непутящого розповiм, бо так нiчого й не знатимеш.

— А програю?

— У Галичi залишишся, — прокашляв старий.

— Що?!

Обурення, яке охопило Стаса, важко було передати. Як же хотiлося вiдвiсити цiй наглотi добропорядного шалобана! Нi, не вдарити, адже на стару людину аж нiяк не пiднялася б рука. Саме клацнути середнiм пальцем точнiсiнько у лоба, як оце «винагороджують» одне одного школярi на перервах.

— Здається, це прояви глибокого маразму, — похитав головою Стас.

— Отже, ти повинен легко виграти i отримати своє.

Голос Ратушняка тремтiв дедалi бiльше, а похитування голови розрiзнялося навiть у темрявi. Бракувало тiльки, щоб вiн i без шалобанiв тут рухнув.

— Я взагалi не гратиму, — крiзь вимушений смiх оголосив Стас. — Тому що таємницi покiйного дядька мене бiльше не цiкавлять, а залишатись я не можу за жодних обставин. Бувайте здоровi.

— Дурню, — прокректав старий вже у спину. — Однаково ж залишишся. Тiльки… краще б — програвши менi…

Смисл почутого доходив поступово. Вiн сповiльнював ходу, в'яжучи ноги, а одночасно розпалюючи неабияку лють. Ця стареча ворона, для якої вiн пошкодував стусана, вперто намагалася каркати до кiнця, бажаючи безглуздим залякуванням очорнити останнi години його перебування. Останнi де — у Галичi чи не тiльки?

— Чим по бабах лазити, краще б додому зайшов. Може б i надумав ще…

Остаточно зупинитись вдалося лише за рогом будинку. Крамниця свiтилася поруч. Ще вiдчинена. Хлiб… Але думки перебували вже геть зовсiм в iншому мiсцi. Ратушняк справдi щось знав. А можливо, взагалi усе. Нормальна людина на його мiсцi або мовчала б, або казала, що хоче. Цей, що, вочевидь, виживав iз розуму, вирiшив гратись. Але хай там що, а вiн натякав на небезпеку. Остання фраза свiдчила про те, що пiдказка зараз у будинку, якого для Стаса подумки вже не iснувало.

Проте будинок стояв на мiсцi. А ключi вiд нього досi залишалися у Стаса. Тiльки навiщо ж так складно? Пенсiонер хотiв погратися. То пограємось. Чомусь вiн хоче, щоб Стас залишився. Нехай. Вiн залишиться. В обмiн на важливу iнформацiю. Навiщо гаяти час, граючи у шахи i ризикувати, що хтось iз них залишиться без бажаного? Проста угода. Кожен задовольняє умови iншого. Просто зараз. I хто при цьому завадить Стасовi прокинутися зранку, завести машину i, забравши Оленку, виїхати-таки у потрiбному напрямку? Закони честi? Смiх та й годi.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Мертві квіти»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Мертві квіти» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Мертві квіти»

Обсуждение, отзывы о книге «Мертві квіти» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x