Олексій Волков - Мертві квіти

Здесь есть возможность читать онлайн «Олексій Волков - Мертві квіти» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Мертві квіти: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Мертві квіти»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Гострий сюжет і непередбачуваність розв'язки — особливість усіх книжок визнаного майстра детективного жанру Олексія Волкова. А звичка його героїв потрапляти до безвихідних ситуацій, як і вміння виплутуватися з них, вже більше десяти років наче магнітом притягують читача. Герою роману «Мертві квіти» випадок дарує книгу пророцтв. Що це — шалена удача? Адже тепер неприємності не підстережуть зненацька. Чи навпаки — важкий хрест? Адже наприкінці низки майбутніх подій втрата коханої жінки, а потім і власна загибель…Чи зможе той, хто майстерно комбінує на шаховій дошці, прорахувати ходи наперед у реальному житті, де проти тебе грає всемогутня та безжальна доля, а ціна однієї помилки — матова ситуація, з якої вже не вийти…

Мертві квіти — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Мертві квіти», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Прекрасно. Зараз поставимо крапки над «i», а тодi… Я… потребую. Без перебiльшення.

— То це… — здавалося, Нагiрний нiяк не наважувався вимовити. — Мироненко?! Той, що помер? Директор музею?!

— Так виходить, — знизав плечима Стас. — А я коли його бачив? У дитинствi ще. Схожий, принаймні.

— Може… пiдстава яка? Його ж пiвмiста ховало! I закопували… Ви що, дурнi?

Усi з нiмим запитанням вирячились на Оленку.

— Вiн, — тихо помовила дiвчина. — Мироненко. Стасику, менi страшно.

— Ну, у будь-якому разi тепер уже не має бути страшно, — фiлософськи зауважив Гащак. — А от пiвгодини тому…

— То це ти його сам отут побачив?! Серед темряви? — зрештою дiйшло до Нагiрного. — Так?!

— Саме так.

— I ще й з газового пiстолета стрелив?!

— Схоже, так i було. Мужики, гляньте, я не сивий?

— Я б посивiв… — вражено промовив Нагiрний, розглядаючи його. — Кiно…

— Оце ти… за хлiбом… а сам… пообiцявши менi… знову головою у зашморг?

Оленка, схлипуючи, вiдвернулася.

— Ну, квiтко, чого ти? — але вона лише розпачливо хитала головою, зазираючи в очi коханого. — Ну, заспокойся. Зате тепер уже все проясниться. I тодi — до Вiнницi. А так би усе життя муляло i не давало…

— Менi здається, я нiколи не потраплю до тiєї Вiнницi.

— А у старого твого часом аденоми немає? — пожартував Гащак, розряджаючи нiякову ситуацiю i запобiгаючи сiмейнiй сварцi. — Сидить довго. Ти приводь, якщо що…

Вони перезирнулися. У коридор вибiгли усi. Гащак злетiв сходами догори i одразу затупав назад. Рвонули у пiдвал. Мироненка не було нiде. Усi висипали надвiр. Тихо. Вискочивши за хвiртку, Стас побiг вулицею. Хвилин за десять усi зiбралися у дворi.

— Ну що? Я аж туди бiгав, — вiдхекувався Гащак. — Немає.

— I до центру не пiшов. За руку треба було вести!

— Що за день… — скрушно промовив Стас. — За одним маразматиком годину лiтав. Той взагалi ледве лазить. I наче розчинився. Тепер цей.

— За яким? — не зрозумiв Нагiрний.

— Ратушняк приходив. Навiшав лапшi i зник. Отак само я за ним бiгав. Це ж вiн мене напоумив сюди зазирнути.

— Так може до Ратушняка й пiшов! — вигукнув Гащак. — Їдемо до старого! Давай, заводь.

— Стоп, а де наше таксi? — не зрозумiв Нагiрний. — Що вiн, падлюка, двох поважних лiкарiв покинув? Мав чекати!

— Яке таксi? — не зрозумiв Стас.

— Ну, ми ж на таксi приїхали. Оленка запiдозрила, що ти сюди подався. Ми усе покидали, таксi схопили й слiдом…

— Може дiд i забрав?

– Є на таксi рацiя?

— Нема, — похитали головою обидва. — Приватник-одинак.

— Машина яка — розвалюха? — з надiєю запитав Стас.

— Та нi. «Опельочок», ще новенький. А що?

— Пропало. О, Боже… — його аж хитнуло на ногах. — Я знаю, куди вiн поїхав!

До машини усi заскакували без команди. Двi величезнi сумки з Оленчиними речами, прилаштованi ззаду для поїздки, Нагiрний майже не цiлячись жбурнув у дверi будинку, репетуючи, щоб його зачекали. «Дев'яносто дев'ята» заскреготала колесами, залишаючи незачинену браму «будинку з привидами».

LVIII

Галицький таксист Володя, здiйснивши несподiваний нiчний рейс до Коломиї i налаштувавшись вiдпочити з двадцять хвилин перед дорогою назад, здивовано принишк за кермом, коли практично одразу слiдом за ним у двiр будинку, здiймаючи пилюку, влетiла «дев'яносто дев'ята», яка стояла у Галичi на подвiр'ї, куди вiн привiз лiкарiв. «Щось не те втнув…» — тiльки й встиг подумати вiн, спостерiгаючи, як увесь натовп вдирається до пiд'їзду, де щойно зник дебелий дядько у мокрiй сорочцi.

Штовхнувши дверi, Стас першим увалився до квартири, наперед знаючи, куди бiгти. Мироненко практично лежав на Кашировi, душачи його усiєю масою. Мати iнвалiда, не тямлячись вiд жаху, смикала його за сорочку та волосся, намагаючись вiдтягти вiд сина.

Вiдштовхнувши її, Стас навалився на дядька, та вiдтягти його вiд жертви виявилося не так просто. Мироненко гарчав, оскаженiвши. Гащак iз Нагiрним кинулися допомагати Стасу, але усi разом вони лише дужче тиснули на обох. Нелюдськими зусиллями Стас намагався пiдiпхати пальцi пiд руки дядька, якi тримали шию Каширова. Вiд цього шия здавалася тонкою i ніби взагалі зламаною. Зумiвши захопити один палець Мироненка, Стас гнув його назовнi, сподiваючись, що хоч бiль примусить послабити хватку. Усi у кутку кiмнати борсалися зi стогоном i хрипом, в якому годi було розiбрати хоч слово. Продершись повз Стаса, Гащак завiв лiкоть за шию Мироненка i замкнув намертво, намагаючись придушити його.

— С-сука, вiн шиї не має…

Нещасна жiнка, упавши на пiдлогу у конвульсiях, волала не своїм голосом.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Мертві квіти»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Мертві квіти» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Мертві квіти»

Обсуждение, отзывы о книге «Мертві квіти» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x