Євгенія Кононенко - Імітація

Від пива «Budweiser», у Лариси почалась депресія. Вона хлипає на Чеканчукових грудях, що життя не вдалося, молодість пройшла і не вернеться, всі звершення й тріумфи виявилися несправжніми, всі цінності — імітаціями, а син Ярослав — негідник, яких мало. Чеканчук заспокоює її: Ярослав — звичайний підліток, який от-от переросте свою дурість. Ти би поспілкувалася з Мар’яниним Юрком, якого ми вчора мали щастя виряджати до Лондона. Ото й правда достеменний зразок європейського виховання. Колись його матінка розповідала, що нарекла сина Юрієм, щоб самим звучанням імені ввести його в європейський контекст, бо Європа по-англійськи вимовляється Юроп, Europe. І от, ввела. Якщо Юра-Джордж — справжня цінність, то я за сорок років так нічого й не збагнув у цьому світі й у світових цінностях. Тобто, з-поміж наших з Мар’яною синочків ти віддаєш перевагу Ярославу? А мені жити не хочеться. Як не повернуся з цього вояжу, значить, так тому й бути! Ларисо! Ти ще потрібна українській культурі! І сину Ярославу! І всім нам! Ходімо спати! А як не хочеш спати, давай ще по пляшечці пива за здоров’я пана Риженка!

Чеканчук гучно посунув дверцята купе. Дівчина з Гірничого припинила надавати секспослуги своєму френду з Алабами, перелякано полізла нагору. Чеканчук узяв зі столика ще дві пляшечки пива зі словами It’s not a sleeping compartment, man! [26] Чоловіче, це не купе на двох! (англ.). а Джек ледь підвівся і постукав у верхню полицю: I know you are very sexy, but what about some sleeping?.. [27] Знаю, що ти дуже сексуальна, але ж треба спати?., (англ.).

Вони з Ларисою випили ще по пляшці пива. Друга пішла краще. Лариса більше не говорить про свою ранню смерть. Все буде добре, принаймні, на даному етапі. Тільки треба добре виспатися вночі. Я сподіваюсь, ти полізеш нагору, Сашику? I don’t like neither top oruppositions!.. [28] Я не люблю ні зверху, ні вертикально!., (англ.).

Комбінатське раніше за Гірниче. Лариса з Чеканчуком устали запізно і тому не встигли поснідати. Фарбована білявка з Гірничого розклала на весь дорожній столик сніданок для Джека з Алабами. Вона годує його з рук шинкою і камамбером, ретельно протираючи серветкою його губи після кожного з’їденого шматочка, а він безпорадно крутить скляними очима.

Лариса й Чеканчук збирають речі й виходять у тамбур. І раптом Лариса повертається до купе, робить знак дівчині з Гірничого, щоб вона на хвилину вийшла.

— Хочеш хорошого шефа в Києві? Твій Джек, здається, ще не замовляв весільну трійку.

— Він ще замовить. Я не знаю...

— А я знаю. Ось, подумай і дзвони, — Лариса простягає їй свою візитівку і йде в тамбур до Чеканчука, Дає йому свою дорожню сумку і бере з його рук великий целофановий пакет із вінком. Віст оплатив вінок. Його сплетено із соснових гілок, темно-малинових гвоздик і білих гербер — квітів, які довго не в’януть, а коли висихають, набувають особливо скорботного вигляду.

Закінчилися поля з териконами, почалися поселення. Потяг сповільнює хід, ледь-ледь повзе, зітхає, шкварчить і проклинає долю, але все-таки рухається, як баба з торбами на базар. Нарешті зупинка. Провідниця відчиняє двері, витирає бильця брудним шматтям — невідомо, чи протирає вона їх, чи ще більше бруднить. Зі стогоном піднімає металеву пластину при вході, випускає пасажирів до сходів на мокрий перон. Приїхали. На рожевому портику вокзалу викладено рік побудови — 1908. Ще за царя тут була вузлова станція, де вантажили й розвантажували... Так, спочатку поснідати. А потім пошукати місце загибелі Мар’яни Хрипович.

Дорожній буфет огидно смердить. Але десь неодмінно має бути охайний ресторанчик. Вони тепер є всюди, в будь-якому закутку — зазвичай абсолютно порожні, тьмяні з білими пластиковими меблями, де бармен з кримінальною пикою протирає до блиску келихи, і де за недоступні пересічним українським мандрівникам 5-6 гривень з носа пристойно нагодують і дадуть чек, який Джері Біст потім оплатить. Такий ресторанчик знайшовся й на вузловій станції Комбінатне. Він має претензійну назву «Сен-Піт» — звичайно, все найкраще в Україні завжди «іноземне». Тут Ларису й Чеканчука обслуговують на оптимально високому рівні. Офіціант приносить гарячі бутерброди і прозорі кухлі з окропом, де плаває пакетик чаю « Lipton » — ви ж не п’єте розчинної кави, а натуральної в нас, на жаль, нема. А коли, поснідавши, вони виходять, офіціант наздоганяє їх: «Женщино! Ви забули перчатки!»

Дуже дякую! Скільки пар рукавичок забуто по кафе й крамницях! А це, між іншим, подарунок Мар’яни! Мій заповітний колір: темно-вишневий. Купила в Duty free [29] Магазини в аеропортах. у Франкфурті, де робила пересадку з Канади. А щоб Мар’яна не задирала носа, ніби тільки вона здатна робити дорогі подарунки, я їй теж подарувала фірмові шкіряні рукавички! Її заповітного кольору marine [30] marin — колір морської хвилі (франц.). . І вона їх берегла, я вже два сезони бачила їх у неї, хоча вона завжди підкреслювала, що річ ніколи не матиме для неї ірраціональної цінності подарунка, якщо не влаштовує її своїми якостями... А між іншим, Сашику, серед Мар’яниних речей не було рукавичок?