Євгенія Кононенко - Імітація

Мар’яна приїхала в шубці, і сказала, що в Києві зовсім зима, весни й не відчувається. А тут, на сході, весна приходить раніше. Серед учнів його школи був Кубов, син єдиного дружбонародівського багатія, що мав великий дім з ліфтом, сауною, супутниковою антеною і комп’ютером. Він звернувся до Кубова, попросив дозволу, щоб у нього зупинилася гостя з Києва, і Кубов дозволив. Але, залишивши речі в Кубова, вона виявила бажання зайти до нього, і він завів її до свого холодного дому, і вона ходила фарбованою підлогою, вкритою протертими доріжками, які стелила ще його покійна матінка. І зупинялась перед його книжковими шафами. І брала акорди на фортеп’яно, і сказала, що в нього значно краще, ніж було у них на слобідці, де вона народилась і жила до шістнадцяти років. Там у такому будинку жило кілька родин, і в них з батьками була одна кімната з огидною крихітною кухнею-верандою-передпокоєм. І крім того той дім, якщо ту халупу можна назвати домом, стояв у низині, в ямі. Відтоді вона ненавидить тісноту і любить простір.

Він повів її до жалюгідного напіваварійного будинку музичної школи і вона прослухала концерт тріо « Амітье », створеного Анатолієм Трохимовичем, до якого входив і Тетянин Альоша, і все відзняла на відеоплівку. А потім вони повернулися до нього і він грав для неї на скрипці, й читав вірші «свиданий наших каждое мгновенье мы праздновали, как Богоявленье », і Кубов так і не дочекався їх до себе того вечора.

А наступного вечора вони бенкетували у Кубова, стіл угинався від наїдків і Кубов власноручно накладав кав’яр на скибки хліба для Мар’яни, і наливав їй горілки, і вона вирішила — як вона сказала — згадати молодість, і всі за столом, і Анатолій, і Кубов, і дружина Кубова Света, і особливо його мама Вікторія Микитівна, дивувалися, скільки чарок може перехилити ця жінка і не сп’яніти.

Вона поїхала і залишила йому божевільні спогади, що несли юнацьке серцебиття і дрож мало не до стукоту зубів. Почуття душили його, іноді він писав їй листи і отримував відповіді — не відразу, але жоден його лист не пішов у безвість:

Чому я став твоєю примхою, Мар’яно? Що ти знайшла в мені?.. Ти маєш неймовірний дар бачити крізь брудні стіни, крізь буденну каламуть. Мене заворожує твій дар і в темному закутку бачити істину світобудови...

Ти питаєш, що я в тобі знайшла? Мені подобається, що в тебе, незважаючи на твоє бездарне життя, збереглися слух і смак. Ти не відбувся, так, але ти разом з тим нічого з себе не корчиш, нічого не імітуєш, і це також досить рідкісний дар... А ще мені подобається урвище, над яким стоїть твій будиночок. І на вершині пагорба Монмартр я не відчула того, що відчула біля гнилого паркану в твоєму садочку...

А потім прийшов офіційний висновок експертів з Цюріха, що тріо « Амітье » тільки й тримається на особистості Альоші, сина Тетяни. Інші хлопчик і дівчина нічого особливого собою не являють, просто здібні діти. Тож Альошу запрошують до Києва і, якщо все буде гаразд, його можна буде відправити до музичної благодійної школи в Цюріху. І приписка рукою Мар’яни: нехай мати Альоші підготує для хлопця документи для перетину кордону. А Тетяна, яка ридала просто на базарі, що директор покинув її заради пави з Києва, не знала, чи проклинати, чи благославляти їй ту паву.

А потім Анатолій приїздив з Альошею до Києва, бо Танька була п’яна і не могла супроводжувати сина. Це було у травні, коли рясно цвіли славетні київські каштани. Три дні вони жили у Мар’яни на Хрещатику і, поки її не було, стояли вдвох з Альошею і довго дивилися вниз на буйне цвітіння.

А наприкінці серпня вони вдвох знов приїхали до Києва. Завтра — Альошин літак до Цюріха. Мар’яна знову відчинила їм двері свого дому. Вона у світлій сукні, яка підкреслює засмагу дорогого курорту, і йому мимоволі стало боляче, коли він думає про велике життя цієї жінки, наповнене великими подіями і дивовижними пригодами.

На аеровокзалі в Борисполі вони з Мар’яною довели Альошу до митного контролю, і, пройшовши його, хлопчик довго махав їм рукою, а потім ніяк не міг зорієнтуватися, кому показати заліснений у руці квиток. Вони повернулись до Києва, і він міг повертатися додому того ж дня, але Мар’яна запропонувала йому їхати завтра, хто міг би відмовитись від такого? І знову питав і себе, і її — чому став її примхою. І вона казала, що хотіла б ще раз приїхати до нього, хоча й тепер нібито немає причини. Їй подобається його дім. Під його стелею добре звучать і струнні, і клавішні інструменти. Його дім стоїть над урвищем. А її дім на слобідці стояв у глибокій низині. Весь час гули потяги і, здавалось, заїжджали прямо в душу. Не було простору, не було тиші. А в тебе є простір і тиша.