Євгенія Кононенко - Імітація

Постоявши над яром, Анатолій пішов додому. Відімкнув дім, не вмикаючи світла. І в темряві пішов по кімнатах. Запалив свічку на фортеп’яно. Вони з Мар’яною палили свічки у цьому свічнику. Вперше після операції в нього виникло бажання випити. І не просто випити, а впитися насмерть. Але в домі горілки нема, а до крамниці довго йти. І тут він почув шум у темних сінцях. Ой, лихо, мабуть, це знову Танька. Тільки вона мала ключ від його дому.

Матінка Лариси Майя Гаврилівна з онуком Ярославом сиділи на кухні, пили чай і обговорювали причини загибелі Мар’яни Хрипович.

— Занадто пишалася собою. А людей зневажала. От Бог і покарав її за це, — виголошувала Майя Гаврилівна, яка ніколи не любила Мар’яни.

— Не Бог, а диявол. Вона з ним була запанібрата. І жартувала з ним, і кокетувала, і навіть книгу про нього написала. Він це терпів, терпів, а потім з’явився їй. Тому вона і кинулась на рейки, — висував свою версію Ярослав.

Майя Гаврилівна теж не боялась диявола і тому не приймала концепції онука:

— До чого тут диявол? Просто вона зависоко задирала носа і забагато крутила хвостом!

— Все правильно, ба! Якщо вона крутила хвостом, то, значить, хвіст у неї був! А ти кажеш, до чого тут диявол!

Відчинилися вхідні двері, в передпокої зазвучали голоси. Лариса повернулась додому не сама, отже, Майя Гаврилівна була позбавлена можливості виясняти стосунки з дочкою, чого з нетерпінням чекала весь день. Лариса привела з собою свого колишнього нареченого Сашка Чеканчука. Він змужнів і посивів, і йому сивина не пасує. Але чоловікам не годиться фарбувати волосся, тоді це не чоловіки, а напівбаби.

— Доброго вечора, Сашо. Ми дуже давно не бачилися з вами.

— Доброго вечора, Майю Гаврилівно. Ви чудово виглядаєте. Ви абсолютно не змінилися.

— А ви навчилися робити компліменти.

В двері подзвонили. То Риженко, третій учасник Групи Пошуку Істини. Лариса поспішає на кухню приготувати чаю і до чаю, а товариство запрошує до вітальні. До них відразу приєднуються Майя Гаврилівна з Ярославом зі своїми версіями загибелі Мар’яни Хрипович. Лариса приносить чайник, шпиняє сина, щоб той приніс чашки і щось до чаю.

— Ой, ну знову я! Я тобі гарсон?

Та сама люстра, і той самий трофейний сервіз у серванті, як він тільки не побився у їхній безладній оселі! Ті самі шпалери, тільки вигоріли. І та сама Майя Гаврилівна з черепаховими гребінцями, тільки поблякла, — думає Сашко Чеканчук.

Всі сідають навколо круглого столу, п’ють чай, їдять бутерброди і печиво, чекають на Анжелу.

— Шкода, що Мар’яни нема, — зітхає Ярослав, — хто тепер мене зробить мужчиною? Вона обіцяла мені цей подарунок до шістнадцятиріччя.

— От розпутна баба, царство їй небесне! — обурюється Майя Гаврилівна. — Таке говорити дитині!

— Ярославе, йшов би ти геть з-за столу! Таким, як ти, не місце серед порядних людей! — кричить Лариса.

— Пане Ярославе, ви, здається, таки ще не стали дорослим мужчиною, — каже Чеканчук, — бо дорослий мужчина ніколи не говорить на людях те, що жінка сказала йому наодинці. Це маленький хлопчик може ляпати про те, що йому казала доросла тьотя.

— А я і є маленький хлопчик, — басить Ярослав.

— А в нас розмова дорослих людей і: маленьким хлопчикам тут нема чого робити...

Знову дзвоник у двері. Це Анжела. Лариса допомагає їй стягти пальто, кладе на її стілець дві подушки. В Анжелки дуже високий верескливий голосок. Вона вітається з усіма, віддає Ларисі ключі, а Майї Гаврилівні простягає хризантему, яку хапає ворохобник Ярослав і суне її в чашки з чаєм усім присутнім по черзі.

— Як ви думаєте, Анжело, — запитує Майя Гаврилівна, — що сталося з Мар’яною? То був нещасний випадок чи вбивство?

— Це не має ніякого значення! — впевнено відповідає Анжела. — Це не принципово, чи вона впала, чи її хтось штовхнув. Головне, що вона не молилася. Не дякувала Бога за те, що мала все, чого хотіла.

— А ти дякуєш Бога, Анжело?

— За що? За те, що я страшна і покручена? Переді мною Бог завинив. Навіть, як дасть мені купу грошей, я не куплю собі того, що Мар’яна мала задурно. В неї все виходило! І вона запишалася!

— То, може, все в неї виходило не без допомоги диявола? — запитує Ярослав.

— З дияволом вона не загравала! — переконано твердить Анжела. — І про допомогу не просила! Вона була вся по той бік від усього, а так теж не можна.

— Вона відкривалась тобі, Анжело?

— Ні. Але покоївки багато бачать.

— А як ви познайомились з Мар’яною? — запитав Чеканчук.