Андрій Котовський - Потопельник у рожевих рукавичках

— Так ось, ця Галка…

— Галка. Галина. Гелла…

Заєць помітно засмутився, коли зрозумів, що Соломія й сама, саме сьогодні, здогадалася про Геллу.

— Сашо! Я — на кусок здогадалася, ти — на другий. Без якого сандвіч у нас ніяк не склався б! А чим вона взагалі займається? Коледж якийсь? Ага. Колишнє ПТУ. Зараз — канікули. І, здається, я знаю, куди вона піде завтра зранку. Знаєш, завтра, якщо можеш викроїти час, так ось що…

Заєць вважав, що і так усе зрозуміло. Але ж Лобода наполягла. Завтра, десь о дев'ятій, хай він підстереже цю Галку-Геллу біля виходу з її будинку. Треба чітко подивитися, чи поїде вона на Нивки, ось за якою адресою.

— Ліміт збігів у цій історії вичерпано. Збіги, ні сіло, ні впало — те, що ти почав швендяти з дівкою, яка хоче Романа. І те, що Тетяна, мати Асі, не відаючи, кому — нанялася зробити курс уколів пані Марцевич. Все інше має бути точною математикою, ось як.

Заєць, незважаючи на пізній час, розвеселився:

— Ти і математика? Нє, я собі уявляю…

Соломія, нарешті, піднялася з кухонного табурета. Втомлено відчинила двері у ванну. Відкрила білу шафку, де крім шампунів й мила зберігались ліки:

— Слухай, я тут риюсь-риюсь, там, де всілякі аспірини… У нас нічого на сон немає? Снотворного, тобто, снодійного?

— Ніколи не водилось. І не треба. На сон — бери кота!

Сашко тримав Гриця під лапи, а той безвладно висів, довгий, з білим пузком, розклеєний спекою, яка, здається, не попускала Київ і вночі.

Вона, тобто, наразі — ретельна Неля, таки уже два дні забувала запустити прання. Так і лежало усе в кошику на пралці. І виявилося, що добре.

Ася забігла на кухню, кинулася до кошика. Мовляв, забула витягти з кишені свій улюблений гребінець, а він дерев'яний — попсується, правда ж?

Лобода, на автоматі, заходилася перемацувати кишені всіх лахів, перш ніж кинути їх у барабан. Таке вже було. В її справжньому житті. Випрала, на фіг, сарафан з кульковою ручкою в кишені. З усіма наслідками, що з'явилися на світлій тканині.

Мацала кишені, й дійсно, автоматично. Бо думала про інше. Сьогодні, коли вона зранку підходила до котеджу, з-за сусідського плоту гукнув мужик. Будівельник. Мовляв, відновили роботу, сталось так, що він і ночував на об'єкті. Ну, і ось, зрання, визирнув — бачить: якийсь пацан присів «коло тої вашої машини, заглядав, чи щось, може, накоїв?»

Вона подякувала. Обережно обійшла припарковану на вулиці «Баркетту». Озирнулася, і собі присіла навпочіпки, запустила руку під днище. Ніби нічого не приліплено. В іншому ж — стоїть собі автівка, та й стоїть. Лобода, звичайно, кермує своєю «Ренусею». Але так, щоб розумітися на тонкощах всіх автомобільних нутрощів, так ні. Та й заглядати в мотор чужої машини, як би це мало бути?

Вирішила, що придивиться. Якщо Роман захоче десь від'їхати «Баркеттою», то скаже йому, про що почула зранку. А поки що — він, у нібито домашньому форматі, зависає з ноутбуком на терасі, поклавши босі ноги на білий пластиковий стілець.

З кишені Асиної спідниці витрусила кілька заколок для волосся. Що там, навіть з простирадла — зіжмакані обгортки від не менше, ніж трьох цукерок. Стиснула в долонях кишені коротких джинсових шортів молодого господаря. Так, щось є…

Опа! Лобода тримала в руках невеличкий целофановий пакетик. Практично пустий. Якби не щипка темного сухого зілля в кутку.

Стоячи на колінах перед розкиданою білизною, вона згадала. Як побивався Роман, випадково застуканий з банкою Асиного трав'яного чаю в руках, збирався викинути банку. При тім — згадала й дивний жест: тримаючи банку в лівій, він чомусь запхав праву руку в кишеню шортів.

Соломія сховала пакетик у свою сумку. Переступаючи через лахи, подалася на подвір'я, не глянувши на Романа. Якщо вже й телефонувати звідси, так з найдальшого кутка біля старого мангала. Набрала Бонка.

Він справді діловий, і в цьому є плюси. Відповів, без зайвого, що підскочить на джипі, ближче до метро «Славутич». Не дзвонитиме, як буде там — скине SMS.

Добре. Зараз краще не стовбичити тут, у закапелку. Треба спокійно з'явитися на очах у цього, бодай його, онука старої чокнутої месниці.

Ретельна Неля зосереджено повернулась у кухню. Аби, піднявши погляд до вікна, переконатись: «Баркетта» зникла з-за паркана.

Потилиця Романа й надалі виднілася на терасі. Виходить, що?..

Лобода кинулася до сумки. Вихопила планшет. Вирісши перед босими ступнями, вкладеними на кріслі, натиснула на «галерею», знайшла потрібне фото.