Жан-Крістоф Ґранже - Останнє полювання

— На них усіх це чекає, — прошепотів він. — Юрґен був старшим сином Фердинанда, Макс — Герберта… Лаура вийшла сухою з води, але вони з Удо у вбивці під прицілом, я впевнений. Хтось хоче винищити спадкоємців клану.

Івана витягла сигарету, порушуючи цим чимало правил — як законів, так і екологічних настанов. Вона здавалася спокійнішою за Ньємана. Попри недавній напад, вона вже відновила сили.

У глибині душі у фліка заворушилося щось тривожне.

— Я хотів сказати тобі… — пробелькотів він.

— Що?

— Тоді, на вулиці, я не міг, я…

— Я так і зрозуміла.

Він кинув на неї благальний погляд. Вона всміхнулася у відповідь: найкращим в Івані була її здатність пережити події, які будь-кого іншого звели б у могилу.

— Ось вам іще одна причина пояснити мені, що у вас за проблеми з собаками.

Він спробував усміхнутися їй у відповідь, але м’язи обличчя застигли. Знову стартер і рука Івани, полонена механізмом байка. Пальці слов’янки, що котяться бруком у потоках зливи.

Нарешті він розтулив рота.

Щоб виблювати за дерево.

Ньєман ненавидів схеми, таблиці, списки, але цього разу довелося їх терпіти. Вони знайшли в центральному відділку кабінет для нарад, який повнився безрадісними деталями (тьмяні світильники, пластикові меблі, старенька кавоварка…), але будь-якому фліку нагадував теплу атмосферу дому.

Центр композиції становив старий фліпчарт із фломастерами, що ледь писали. Ньєман почав записувати на великому аркуші ключові елементи розслідування.

Ліворуч він написав: «УБИВЦЯ-ПСИХ», що нічого особливо не значило, але нагадувало про загальний контекст. Головне, цей термін дозволяв остаточно відкинути легіон підозрюваних, яких досі брали в розрахунок: ворогів Ґаєрсберґів, так званих друзів сім’ї, гостей мисливського будиночка, конкурентів групи VG… тобто всіх тих, хто діяв би, скажімо так, із раціональних мотивів.

Праворуч Ньєман написав: «ЧОРНІ МИСЛИВЦІ». Дорогою до відділку Івана розповіла Кляйнерту про напад, який на них вчинили в самому центрі міста.

У центрі аркуша флік зазначив: «ЛАУРА». Вона була, так би мовити, елементом, який поєднував убивцю з Чорними мисливцями. На його думку, вона була у вбивці чи вбивць під прицілом. Адже минулої ночі на неї напав імітатор зондербригади. Чи означає це, що вбивця належить до цієї банди? Невідомо.

В іншому кінці дошки Ньєман написав: «ФРАНЦ». Старий також уособлював зв’язок, хоча радше гіпотетичний, між убивствами та байкерами. По-перше, у нього був мотив для помсти Фердинанду, батькові Юрґена та Лаури. По-друге, він знав — Ньєман у цьому не сумнівався — Чорних мисливців.

Флік пояснював усе це, креслячи стрілки між іменами, але відчував у себе за спиною важку скептичну мовчанку. Обернувшись, він побачив, що Івана та Кляйнерт із дохлим виглядом тримають свої стаканчики з аюрведичним чаєм. У нього було враження, ніби він читає лекцію двом обкуреним хіпі.

— Ну і? — врешті-решт спитала Івана.

Ньєман поклав фломастер і звернувся до Кляйнерта:

— По-перше, доручіть одному чи двом своїм людям, що менше, то краще, розслідувати вбивство Макса.

— А я думав, ми відірвемось, поки не приїдуть хлопці з карного розшуку.

— Так, але по-іншому. Ви самі прекрасно знаєте, що вони нічого не знайдуть: ні свідків, ні відеозаписів, ні підозрілих дзвінків.

Він поклав руку на ліву частину дошки.

— Забийте на мотив убивці, відштовхуватимемось від його вмінь. Із цього й треба було починати. Знайдіть усіх мисливців, браконьєрів, лісників, інженерів з управління водними та лісовими угіддями з південно-західного регіону Баден-Вюртемберґу.

— Це багацько народу.

— Пофіг. Зберіть їх усіх. Нам потрібна біографія кожного, виписки з поліції, зв’язки з Ґаєрсберґами, дані про мисливську майстерність…

— Але…

Ньєман не дав йому продовжити, пересунувши руку праворуч.

— Що ж до Чорних мисливців, у нас є козир: нічний напад. Очевидно, що тепер на цих схиблених можна нарити щось конкретне, хоча б їхні моцики.

— Тобто? — запитала Івана, чиї пальці, мабуть, досі були заціпенілі.

— Ті хлопці їздять на «нортонах». Англійських мотоциклах, не таких уже й поширених. А головне, їхні байки «каферизовані».

Двоє його колег мовчали. Ньєман навіть трохи радів нагоді продемонструвати свою обізнаність у механіці.

— Це техніка, успадкована від британських рокерів шістдесятих років. Вони переробляли свої байки, по максимуму зменшуючи масу корпусу, прибираючи навіски, щоб виграти у швидкості. Їхньою метою було встигнути з’їздити від кафе до обумовленого пункту і назад до того, як закінчиться пісня в джукбоксі…