Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

— Якщо він без гроша, то на чиї ж гроші він сьогодні грає?

— Сьогодні він грає на гроші дядечка Ландера, дитинко.

Він веде мене за собою. Ми стаємо спиною до бару. Поруч з ним ставлять високий матовий келих. Він побував у морозильнику, тому покритий тонким шаром льоду, який тепер, відтаюючи, починає зісковзувати. Келих наповнений прозорою рідиною янтарного кольору.

— Bullshot, дитинко. Горілка навпіл з яловичим бульйоном.

Він щось обмірковує.

— Подивися на наших клієнтів. Це дуже різні люди. Сюди приходять адвокати. Власники будівельних фірм. Дехто з хлопців, яким удома дають великі кишенькові гроші. Важка артилерія данської мафії. Адже вони можуть піти й купити скільки завгодно жетонів. Ми ж не пішли на угоду з поліцією, що займається фінансовими злочинами, і не дозволили їм записувати номери банкнотів. Ось чому ця крамничка — один з найголовніших центрів відмивання грошей, зароблених на наркотиках. Тут є маленькі жовті дами, що стоять на чолі організованої проституції і використовують таїландських і бірманських дівчат. Є підприємці, є лікарі. Є люди, котрі роз’їжджають по світу і грають. Минулого тижня у нас був один норвезький судновий маклер. Сьогодні він, можливо, в Травемюнді. Наступного тижня — в Монте-Карло. Одного разу він виграв чотири з половиною мільйони. У газетах писали про це.

Допивши свій келих, він ставить його на стійку. Йому знову ставлять повний.

— Такі різні люди. Але в одному вони схожі. Вони програють, Смілло. Врешті-решт усі вони програють. У цій крамничці виграють двоє. Ми — власники — і держава. У нас тут постійно два співробітники податкової інспекції. Вони змінюються — як і наші круп’є — на денних і вечірніх змінах і нарешті на зміні «підрахунку», коли з третьої години і до ранку підраховується виручка. Крім цього, є поліцейські в штатському й перевіряльники з податкового управління, які разом з нашою власною службою безпеки стежать за тим, щоб круп’є не махлювали, не мітили карти, не підігравали одному з відвідувачів. Ми платимо податок з обороту за одним з найжорсткіших у світі податкових законодавств для азартних ігор. А проте тільки в гральних залах казино у нас двісті дев’яносто службовців — менеджери, круп’є, старші круп’є, служба безпеки, технічний персонал та інспектори. У ресторані й нічному клубі ще двісті п’ятдесят — кухарі, офіціанти, бармени, адміністратори, викидайла, гардеробники, шоу-менеджери, інспектори й постійні повії, яких ми теж контролюємо. Знаєш, чому ми в змозі всім їм платити зарплату? Ми можемо це, тому що ми, між нами кажучи, заробляємо абсолютно божевільні гроші на тих, хто грає. Для держави ця клоака — найбільша дійна корова з тих самих часів, коли вона в середні віки придумала брати мито за прохід через Ересунн. Наступного дня той норвезький маклер програв усе, що він виграв. Але про це ми газетярам не проговорились. Одна власниця таїландського борделю минулого тижня тричі програла по півмільйона. Вона приходить щовечора. Кожного разу, зустрічаючи мене, вона благає закрити цей заклад. Поки він є, для неї не буде спокою. Вона не може не приходити сюди. До нас були, звичайно ж, нелегальні кубла. Але це все ж таки було не те. Це був в основному покер, який усе-таки затяжний і вимагає знань комбінаторики. Легалізація все змінила. Це як заразлива хвороба, поширення якої було обмежене, але тепер вона вирвалася на волю. Сюди приходить молодий хлопець, який створив малярну фірму. Він ніколи раніше не грав, поки хтось не привів його сюди. Тепер він програє все. Щоб побудувати й оздобити все це, знадобилося сто мільйонів. І все ж це позолочене лайно.

— Але у тебе в це вкладені гроші, — кажу я.

— Я і сам, мабуть, наскрізь просмердів.

Мене завжди дивувало те, з якою сумною безсоромністю данці визнають величезну відстань, що розділяє їхні переконання і їхні вчинки.

— Такий заклад, як цей, створює прецедент на кшталт Лукаса. Дуже, дуже гарний моряк. Багато років плавав на своєму маленькому каботажному судні в Гренландії. Потім керував створенням риболовецького флоту у Мбенґано в Індійському океані, поблизу від берегів Танзанії, — це був найбільший скандинавський проект за кордоном. Ніколи не п’є. Знає північ Атлантики як ніхто інший. Дехто каже, що навіть любить її. Але він грає. Пташка спустошила його зсередини. У нього більше немає родини, немає домівки. А якщо він потрапив сюди, його можна купити. Аби тільки ціна була достатньо висока.

Ми стаємо біля столу. Поруч з капітаном Лукасом сидить людина, схожа на м’ясника. Ми стоїмо хвилин десять. За цей час він програє сто двадцять тисяч.