Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

Зараз тут є тільки обгороджена ділянка, під’їзна доріжка і група робітників у світлій формі, які спокійно смакують різдвяне пиво, налаштовуючись на святкування близького Різдва.

Бадьора і заповзятлива дівчина підійшла б до них і, привітавши їх по-скаутськи, поговорила б з ними на їхньому жаргоні і вивудила б з них відомості про те, ким була фру Любінґ і що з нею трапилося.

Така відвертість мені не властива. Мені не подобається звертатися до незнайомих людей. Мені не подобаються данські робітники, що зібралися гуртом. Мені взагалі не подобаються ніякі гурти чоловіків.

Міркуючи про все це, я обходжу всю ділянку, і робітники, помітивши мене, махають руками, підкликаючи ближче, і виявляються чемними добродіями, що пропрацювали тут аж тридцять років, а тепер ось перед ними стоїть сумне завдання все ліквідувати, вони знають, що фру Любінґ усе ще жива, і в неї квартира у Фредеріксберзі, і номер її телефону можна знайти в телефонній книзі, а чого мене це цікавить?

— Вона колись мені дуже допомогла, — кажу я. — А тепер я хочу дещо дізнатися в неї.

Вони кивають і говорять, що фру Любінґ допомагала багатьом людям, і що у них є доньки мого віку, і щоб я ще заходила.

Коли я йду Странбульваром, я думаю про те, що глибоко всередині найбільшої параноїдальної підозрілості заховано людинолюбство і прагнення до контакту, які лише чекають можливості виявитися.

Жодна людина, яка жила коли-небудь пліч-о-пліч з тваринами, що мешкають на волі, не може після цього відвідувати зоопарк. Але одного разу я веду Ісайю до Зоологічного музею, щоб показати йому там зали з тюленями.

Йому здається, що вони виглядають хворими. Але його зацікавлює опудало зубра. Дорогою додому ми проходимо через Фелледпаркен.

— То скільки йому років? — питає він.

— Сорок тисяч років.

— Тоді він, певно, скоро помре.

— Певно, помре.

— Коли ти помреш, Смілло, можна мені буде взяти твою шкуру?

— Домовилися, — відповідаю я.

Ми йдемо площею Тріанґл. Стоїть тепла осінь, туманно.

— Смілло, ми можемо поїхати до Гренландії?

Я не бачу жодних причин жаліти дітей, приховуючи від них правду, від якої все одно нікуди не дінешся. Адже коли вони виростуть, їм треба буде терпіти те саме, що й усім нам.

— Нема коли, — кажу я.

— Як нема, то нема.

Я ніколи нічого йому не обіцяла. Я нічого не можу йому обіцяти. Жодна людина нічого не може обіцяти іншій.

— Але ми можемо почитати про Гренландію.

Він говорить «ми» про читання вголос, чудово розуміючи, що він своєю присутністю робить такий самий внесок, як і я.

— У якій книзі?

— У «Началах» Евкліда.

Коли я повертаюся додому, вже темно. Механік затягує свого велосипеда до підвалу.

Він дуже великий, схожий на ведмедя, і, якби він розпрямився, він міг би бути імпозантним. Але він ходить пригнувши голову, чи то вибачаючись за свій зріст, чи то щоб не битися об одвірки цього світу.

Мені він подобається. У мене слабкість до невдах. Інвалідів, іммігрантів, найтовстішого хлопця в класі, того, з яким ніхто ніколи не танцює. Душею я з ними. Може, тому, що я все життя знала, що деякою мірою завжди буду однією з них.

Ісайя і механік дружили. Ще з тих часів, коли Ісайя не вмів говорити данською. Їм напевно не потрібно було багато слів. Один ремісник узнав іншого ремісника. Двоє чоловіків, кожен з яких був по-своєму самотній у світі.

Він тягне свого велосипеда, а я йду за ним. У мене з’явилася одна думка, пов’язана з підвалом.

Приміщення йому виділили удвічі більше, ніж усім, з розрахунку на майстерню. Тут цементна підлога, тепле сухе повітря і різке жовте електричне світло. Обмежений простір тісно заставлено. Уздовж двох стін — верстат. На гачках — велосипедні колеса й камери. Коробка з молочної крамниці, наповнена зламаними потенціометрами. Пластмасова панель для цвяхів і шурупів. Дошка, на якій маленькі кусачки з ізольованими ручками для роботи з електронікою. Дошка з гайковими ключами. Дев'ять квадратних метрів фанери, на яких, схоже, геть усі на світі інструменти. Шеренга паяльників. Чотири полиці із сантехнічним устаткуванням, бляшанками з фарбою, зламаними стереоустановками, набором торцевих ключів, зварювальними електродами і цілою серією електроінструментів «Метабо». А біля стіни два величезні балони для електрозварювання у вуглекислому газі і два маленькі для зварювального пальника. Крім цього, розібрана пральна машина. Відра з антисептиком проти хатнього грибка. Велосипедна рама. Велосипедний насос.