Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

— Тільки так можна було покласти папери на місце і не привернути уваги до того, що вони мокрі.

Ми сидимо на різних кінцях ліжка. «Кронос» рухається все повільніше і повільніше. У моєму тілі тихо розгорається люта сутичка між двома видами отруєння: кристально ясною нереальністю амфетаміну і хисткою насолодою алкоголем.

— Коли Юліана розповіла тобі, що Лоєн регулярно обстежував Ісайю, я вперше подумала, що йдеться про якусь хворобу. Але тільки коли я побачила рентгенівські знімки, я остаточно переконалася в цьому. Знімки після експедиції шістдесят шостого року. Їх роздобув Лаґерманн з лікарні Королеви Інґрід в Нууку. Смерть настала не від вибуху. У їхній організм проник якийсь паразит. Можливо, свого роду черв’як. Але більший, ніж будь-який з відомих. І рухався він швидше. Вони померли за кілька днів. Можливо, за кілька годин. Лоєна цікавило, чи не заражений Ісайя.

Він хитає головою. Він не хоче вірити в це. Адже він шукає скарб. Алмази.

— Саме тому спочатку всім цим займався Лоєн. Він учений. Гроші — це другорядне. Мова йшла про Нобелівську премію. З того дня в сорокові роки, коли він це виявив, він передбачав наукову сенсацію.

— Чому вони мені цього не розповіли?

Всі ми живемо, сліпо довіряючи тим, хто ухвалює рішення. Сліпо довіряючи науці. Адже світ безмежний, а будь-яка інформація невизначена. Ми визнаємо, що земна куля кругла, що ядра атома тримаються разом, немов краплі, що простір вигинається, що необхідно втручатися в генетичний матеріал. Не тому, що ми знаємо, що це правильно, а тому, що ми віримо тим, хто нам це говорить. Усі ми — прозеліти науки. І на відміну від послідовників інших релігій ми більше вже не можемо переступити відстань, що відокремлює нас від наших проповідників. Складнощі виникають, коли натикаєшся на пряму брехню і ця брехня має безпосередній стосунок до твого життя. Стан механіка подібний до паніки дитини, що вперше спіймала своїх батьків на брехні, яку вона завжди за ними підозрювала.

— Ісайїн батько пірнав, — кажу я. — Решта, очевидно, теж. Більшість паразитів проходить ряд стадій розвитку у воді. Тобі доведеться пірнати. І тобі доведеться примушувати інших це робити. Ти — остання людина, якій слід знати правду.

Від хвилювання він схоплюється на ноги.

— Ти повинен допомогти мені подзвонити, — кажу я.

Коли ми встаємо, я намацую в ящику металевий предмет, загорнутий у шматину, і пласку круглу коробку.

Радіорубка міститься за містком, навпроти офіцерської кают-компанії. Ми проходимо туди, ніким не помічені. Перед дверима я зупиняюся. Він хитає головою:

— Там нікого немає. За вимогами ІМО [73] ІМО — Міжнародна морська організація. тут двічі на годину повинен хтось бути, але у нас на борту немає радиста. Тому вони настроїли короткохвильовий приймач на 2,182 кілогерца, міжнародну частоту лиха, і підключили до сигналізації, яка спрацює, якщо буде подано сигнал лиха.

Яккельсенів ключ не підходить до цих дверей. Мені хочеться закричати.

— Я повинна потрапити туди, — кажу я.

Він знизує плечима.

— Ти в боргу перед нами обома, — кажу я.

Ще мить він вагається. Потім обережно береться за ручку і натискає на двері. Не чути тріску дерева, чути лише, як язичок, дряпаючи сталеву рамку, видавлює її всередину.

Приміщення дуже маленьке, тісно заставлене. Маленький УКХ-приймач, дводіапазонний передавач завбільшки з холодильник, ящик, яких я раніше не бачила, з вмонтованим телеграфним ключем, стіл, стільці, телетайп, телефакс, кавоварка, цукор і пластмасові стаканчики. На стіні годинник, скло якого обклеєно паперовими трикутниками різних кольорів, радіотелефон, календар, сертифікат технічного огляду, ліцензія, видана Сонне на те, що він може працювати радіооператором. На столі пригвинчено магнітофон, лежать різні довідники, розгорнутий журнал радіозв’язку.

Я пишу номер на аркуші паперу.

— Це Раун, — кажу я.

Він завмирає. Я беру його за руку і думаю про те, що востаннє в житті торкаюся його.

Він сідає в крісло і змінюється. Рухи у нього такі самі, як на своїй кухні, — швидкі, точні і впевнені. Він стукає по циферблату годинника.

— Трикутники позначають встановлені в усьому світі проміжки часу, коли частоти повинні бути вільні для сигналів лиха. Якщо ми порушимо це правило, спрацює сигналізація. На коротких хвилях це з тридцяти до тридцяти трьох хвилин кожної години і з початку кожної години до трьох хвилин наступної. У нас є три хвилини.

Він дає мені трубку, сам бере навушник. Я сідаю поряд з ним.