Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

Все, що відбувається, відбувається зі мною. Біль, який я відчуваю, це мій біль. Але він не поглинає мене повністю. Якась частинка мене залишається спостерігачем.

Я залізаю до кухонного ліфта. Відучора робити це легше не стало. Адже не стаєш молодшим.

Цього разу можна радіти тому, що немає блокування. Небезпечна для життя система дозволяє мені самій, натиснувши на кнопку, відправити себе нагору.

Страх під час піднімання в шахті той самий, що й минулого разу. Та сама тиша в кінці шляху. Порожня кухня.

Через верхнє вікно проціджується світло місяця. Прямуючи до дверей, я на мить уявляю себе збоку. Одягнена в чорне, але бліда, немов білий клоун.

У коридорі чутно ті самі звуки. Двигун, убиральні, дихання жінки. Неначе час стояв на місці.

Блакитне місячне світло, проникаючи в салон, створює відчуття прохолоди, неначе на шкіру потрапила рідина. Через похитування судна на хвилях по стінах рухаються, немов живі тіні, квадрати вікон.

Спочатку я прямую до книжок.

Гренландська лоція, картографічний атлас Гренландії Геодезичного інституту, морська карта Девісової протоки, зменшена в чотири рази і видана в одній книзі. «Динаміка снігу і льодових мас» Колбека про рух льоду. «Метеорити» Бухвальда в трьох томах. Номери журналів «Світ природи» і «Барв». «Огляд медичної мікробіології» Яветса і Мельника. «Паразитологія. Довідник» Рінтека Мадсена. «Нотатки про тропічну медицину» Дайона Р. Бела.

Я кладу дві останні книги на підлогу і гортаю їх правою рукою, тримаючи ліхтарик у лівій. У розділі «Dracunculus» так багато всього підкреслено яскравим жовтим кольором, що здається, сам папір став іншого кольору. Я ставлю книги назад.

У коридорі я довго прислухаюся біля кожних дверей. Та все ж двері Терка я знаходжу абсолютно випадково. Я відхиляю їх на три міліметри. З ілюмінатора на ліжко падає місячне світло. У каюті холодно. Та все ж він відкинув ковдру. Верхня частина його тіла неначе з голубуватого мармуру. Він міцно спить. Я заходжу всередину і прихиляю за собою двері. Наше життя ускладнює необхідність вибору. Той, за кого вибір зроблено, не відчуває труднощів.

Усе виходить само собою. Він працював за столом. Ручки покладені на місце, як і все, що від хитавиці може скотитися на підлогу, має бути покладено на місце. Але папери залишилися на столі. Стосик паперів не такий великий, щоб я не могла його забрати.

Хвилину я стою, дивлячись на нього. Як і багато разів раніше, з самого дитинства, — дивуюся з абсолютної беззахисності людини уві сні. Я могла б нахилитися над ним. Могла б поцілувати його. Могла б почути биття його серця. Могла б перерізати йому горло.

Несподівано я розумію, що в житті мені часто траплялося не спати, тоді як усі інші сплять. Я часто не спала пізно ввечері і рано-вранці. Я не прагнула до цього. Але так уже вийшло.

Я забираю пачку паперів із собою в салон. Часу на те, щоб віднести їх до себе в каюту, немає.

Якийсь час я сиджу, не запалюючи світло. У кімнаті з’являється щось урочисте. Здається, що місячне світло створило навколо всіх предметів синьо-сіру скляну оболонку.

Знайти ключ до самого себе і свого майбутнього — мрія кожного. Релігійним навчанням у недільній школі в Кваанааку займався проповідник з місії Моравських братів — замкнутий і жорстокий бельгійський математик, який не знав ані слова діалектом Туле. Викладання велося страхітливою мішаниною англійської, західногренландської і данської. Ми боялися його, але одночасно він викликав нашу цікавість. Нас навчили поважати ту глибину, яка може ховатися в божевіллі. Щонеділі він незмінно повертався до двох тем: недавно знайдених поблизу міста Наг Хаммаді рукописів, що містять заклик пізнати самого себе, і думки про те, що наші дні полічені і що, отже, у Всесвіті існує божественна арифметика. Всім нам було від п’яти до дев’яти років. Ми не розуміли жодного слова. Та все ж пізніше я згадувала окремі речі. Особливо роздумувала над тим, що мені хотілося б побачити космічні розрахунки для мого життя.

Іноді мені здається, що цей час настав. Ось і зараз. Неначе ця пачка паперів, що лежить переді мною, може сказати щось вирішальне про моє майбутнє.

Предки моєї матері здивувалися б тому, що ключ до Всесвіту для одного з їх нащадків виявився писемним.

Зверху лежить копія звіту Кріолітового товариства «Данія» про експедицію на Гела Альта в 1991 році. Останні шість сторінок — не копія. Це — оригінальні, не дуже чіткі і технічно недосконалі фотографії глетчера Баррен, зроблені з повітря. Глетчер виглядає так, як, з чуток, і повинен виглядати. Сухий, холодний, білий, стертий, відкритий усім вітрам і покинутий навіть птахами.