Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

Саме так я намагаюся зустріти знегоди.

«Кронос» ще не затих. Відчувається невидиме життя і рух. Але довго чекати не можна.

Я могла б пройти через машинне відділення і твіндек. Якби це не було пов’язано з безліччю клаустрофобічних спогадів. Якщо вже вони прийдуть по мене, я хотіла б їх бачити.

Ют яскраво освітлений. Я роблю глибокий вдих і виходжу на сцену. Краєм ока я бачу, як повз мене пропливають талі й огорожа навколо щогли. Я опиняюся біля ютової надбудови і відмикаю ключем двері. Увійшовши, я стою якийсь час біля вікна й дивлюся на палубу.

Це володіння Верлена. Навіть зараз, коли тут немає ні душі, відчувається його присутність.

Я замикаю за собою двері. Моєю зброєю весь час були ті деталі, про які ніхто не знає. Моя особистість, мої наміри, Яккельсенів ключ-провідник. Вони не можуть знати, що він у мене є. Вони повинні думати, що моє проникнення через ют минулого разу було випадковістю, результатом їхньої забудькуватості. Вони боялися, що я щось знайшла. Але про ключ вони нічого не можуть знати.

У першому приміщенні я освітлюю ліхтариком щільно упаковані й закріплені банки зі свинцевим суриком, ґрунтівкою, корабельним лаком, шпаклівкою, спеціальним розчинником, ящики з респіраторами, епоксидною смолою, щітками й валиками. Все акуратно складено і чисто. Верленова заслуга.

Наступні двері — це задні двері вбиральні. Двері навпроти ведуть у душову з двома кабінами. Наступні — у слюсарну майстерню. Де Хансен полірує крейдою свої ножі.

Остання каюта — це електромайстерня. У лабіринті шаф, полиць та ящиків можна було б заховати невеликого слона, і мені знадобилася б година на його пошуки. У мене немає години. Отже я зачиняю двері і йду вниз.

Тепер двері, що ведуть у твіндек, замкнуті. І взяті на засув. Хтось хотів бути цілковито впевненим у тому, що ніхто не зможе туди увійти. Якщо я запалюю ліхтарик, то лише на коротку мить. Це напевно зайва обережність — адже я стою в абсолютно темному приміщенні без вікон. Але моя нервова система більшого не витримує.

Я зупиняюся, щоб прислухатися. Мені треба зробити над собою зусилля, щоб не запанікувати. Мені завжди темрява не дуже подобалася. Я ніколи-не могла зрозуміти звичку данців вештатися ночами. Прогулюватися вечорами в непроглядній пітьмі. Слухати солов’їв у лісі. Неодмінно виходити дивитися на зірки. Влаштовувати змагання з нічного орієнтування.

До темряви треба ставитися з повагою. Ніч — це той час, коли Всесвіт нуртує злом і небезпекою. І можна називати це марновірством. Можна називати це страхом темряви. Але вдавати, що ніч — це те ж саме, що й день, тільки без світла, безглуздо. Ніч існує для того, щоб збиратися разом під дахом дому. Якщо тільки ти волею випадку не самотній і не змушений робити щось інше.

У темряві звуки розрізняєш краще, ніж предмети. Звук води з-під гвинта десь під моїми ногами. Приглушений шум попутного потоку. Гул двигуна. Вентиляція. Обертання гребного вала в підшипниках. Маленький електричний компресор, місцезнаходження якого майже неможливо встановити. Як, перебуваючи у квартирі, неможливо визначити, у кого із сусідів працює холодильник.

Тут теж є холодильник. Я знаходжу його не по звуку. Я знаходжу його, тому що завдяки темряві я можу чітко уявити своє креслення судна. Я вимірюю коридор кроками. Але вже заздалегідь знаю результат. Просто через хвилювання я раніше цього не помічала. Коридор на два метри коротший, ніж він має бути. Десь у кінці його, за стіною, повинна бути, за словами Яккельсена, гідравлічна система стернового керування. Але вона не може займати два метри.

Я освітлюю стіну. Вона покрита тією ж фанерою, що й решта стін, — ось чому я раніше нічого не помітила. Але фанеру цю прибили відносно недавно. Звідкись із-за неї доноситься приглушене гудіння, схоже на звук працюючого холодильника. Фанера щільно прибита. Це не ретельно зроблений тайник. Його нашвидку спорудили за відсутністю кращого. Але одній мені не вдалося б зняти фанеру. Навіть якби в мене й були необхідні інструменти.

Я відчиняю найближчі двері.

Уздовж стіни стоять чорні ящики. На них написано: «Grimlot Music Instruments Flight Cases». [69] «Ящики для авіаперевезень музичних інструментів „Грімлот“» (англ.). Я відкриваю перший з них. Він чотирикутний, і з вигляду в ньому може поміститися динамік середнього розміру.

На гарантійному свідоцтві, що лежить під блакитними, блискучими балонами акваланга з емальованої сталі, написано: «Self-contained Underwater Breathing Apparatus». [70] «Автономний підводний дихальний апарат» (англ.). Вони обтягнуті гумовою сіткою, щоб захистити фарбу від ударів.