Жан-Кристоф Гранже - День попелу

— ЩО ЦЕ ТАКЕ?

Голкою ковзнула крапелька світла, а тоді вона ввійшла в сонну артерію Івани.

У соборі Бразонської Богоматері Ньєман Косинського не застав: той поїхав до Кольмара на збори єпархії. Флік рушив у дорогу, але запізнився й туди: зустріч закінчилась, і кюре попрямував до Жерарме, де мав провести хрестини в церкві святого Варфоломія.

Ньєман поїхав за ним. Він міг би подзвонити священнику, надіслати йому фотографії трупа Жакоба, але хотів дивитися на його лице, коли той побачить вирізані на грудях посланця літери. Інколи вираз обличчя промовистіший за довгі пояснення...

У Жерарме вже почалися хрестини. Перервати їх було неможливо. Ньєман ковзнув між лавок — чемний, серйозний прихожанин.

Церква вражала. Ряд із дев’яти бетонових арок нагадував тунель у горі. У глибині на величезному розп’ятті з червоної міді висів стилізований Ісус. Ньєман почувався недобре. Церковні оздоби завжди пригнічували його, але коли до цієї естетики домішувалися модерні ознаки, це було ще гірше.

Насправді ж він зосереджувався на архітектурі, щоби не думати. Ні про розслідування, ні про Івану. Дорогою Ньєман усе-таки подзвонив Деснос і попросив її відіслати до мерії якогось крюшо. Йому потрібна була повна генеалогія посланців. Він хотів знати, хто є хто, хто з ким одружений, хто чия дитина... Навіть якщо анабаптисти підтасовують документи, щось це таки дасть.

Ще Ньєман доручив Стефан перевірити записи про страхування вісників. Важко було уявити їх зі страховою смарт-карткою в руці, але лікування в медичних закладах завжди залишає задокументований слід.

Генетика. Інцест. Хвороби. Усе це було якимось чином пов’язано, але як дізнатися, яким саме...

Жак Лакан казав, що Зиґмунд Фройд виявив не новий континент, а систему, яка допомагає зрозуміти його мову. Він був не Христофором Колумбом, а Шампольйоном [28] Французький науковець, який заклав основи єгиптології, розшифрувавши ієрогліфи на Розетському камені. .

Ньєман почувався так само стосовно зачіпок у цій справі. Неможливо було аналізувати її елементи окремо. Як ієрогліфи, вони набували значення лише в сусідстві з іншими, розставлені в правильному порядку. Але Ньєман поки не знайшов свого Розетського каменю.

— Майоре?

Він підстрибнув. Церква була порожня, а перед ним стояв Косинський у зеленому, розшитому золотом орнаті. Занурившись у свої думки, Ньєман нічого й не помітив.

— Що ви тут робите?

Флік підвівся. Увесь пом’ятий, він почувався безхатьком, заснулим у нефі.

— Я маю вам дещо показати.

— Я чув по радіо, що помер іще один чоловік?

Ньєман витягнув телефон і пошукав зображення.

— Ні, — зупинив його священник. — Не тут. Це святе місце, а в мене зараз іще одні хрестини.

— Це ненадовго.

Косинський кинув погляд на портал, крізь який уже валила нова хвиля святково вдягнених відвідувачів, а тоді звернув у прохід і попрямував до вівтаря.

— Ходіть за мною.

Вони повернули праворуч, і Косинський штовхнув Ньємана до сповідальні з чорного дерева. Не встиг Ньєман сісти — чи радше втиснутися — до своєї частини, як кюре по інший бік перегородки відчинив ґратчасте віконце, що їх розділяло.

— Покажіть.

Ньєман завагався — він не бував у сповідальні як мінімум років сорок. Але це місце ідеально пасувало для такої розмови.

— Швидше, будь ласка.

Флік показав екран у віконце. На першому фото було тіло Жакоба, яке лежало на спині у такому вигляді, в якому його знайшла Івана. На грудях чітко виднілися літери «МЛХ».

Священник рефлекторно скривився в гидливій гримасі, оголивши рожеві, як жуйка, ясна.

— Господи, це Жакоб?

— Ці літери вам про щось говорять?

— Звісно.

— Як це — звісно?

Ньєман поставив запитання навмання — і тут, попри всі очікування, клюнуло. Косинський відхилився назад, у темряву, і кабінка моторошно скрипнула. У сповідальні пахло деревом, вологою, мастикою.

— Ці літери відповідають західносемітському кореню, що означає «царювати, бути царем», — пояснив кюре. — Без голосних і без контексту важко сказати більше, але загалом ці літери можуть означати «цар», староєврейською «мелех», а також божество.

— Яке?

— Гадки не маю.

— Це все, що ви можете мені сказати?

— Ну... так.

— Чи є якийсь зв’язок цих літер із фресками, які я показував вам учора?