Жан-Кристоф Гранже - День попелу

— Тут художник ще виразніше виділив свій характерний стиль. І цей натовп... Нагадує інфернальні візії Брейгеля Старшого і його «Тріумф смерті». Викривлені обличчя, увага до деталей... Це наближає нас радше до XV чи XVI століття.

— Які сюжети тут зображено?

— Я не впевнений... Вони, знову-таки, розташовані хрестом. Верхню впізнати легко, це Адам і Єва...

Охляла пара стояла біля дерева пізнання: голодні силуети, чорні від сонця. Земний рай в очах художника виглядав геть невесело.

— Ліворуч — Вавилонська вежа, крах людських амбіцій, люди, які віднині розмовляють різними мовами, розбігаються навсібіч...

Художник склеїв каміння й людські фігури, які височіли такою собі пірамідою-гібридом, наполовину з каменю, наполовину з тіл, символізуючи хаос у суспільстві...

— А от щодо двох інших сюжетів я не маю певності... Старий, що благає юнака, може бути Ісаком, який благословляє Якова, або Йовом, який втратив дитину, або навіть Аврамом, який готується принести в жертву власного сина — неможливо розгледіти точніше...

Ньєман міркував, наскільки важливим був вибір зображених сюжетів. Поки що він був загіпнотизований виразом обличчя персонажів, їхнім екстатичним поглядом, їхніми кістками, які от-от розірвуть плоть...

Леманн простягнув до останнього екрана напіврозкриту долоню, наче тримав невидиме яблуко.

— Спляча жінка, зображена в нижній частині хреста, може втілювати кількох героїнь Старого Завіту. Мені треба дослідити це питання.

Флік радше сказав би, що вона б’ється в агонії: її дебеле тіло, її короткі руки наче лежали в калюжі чорної крові або на великому сліду від пожежі на підлозі. «Опромінені з каплиці святого Амвросія» — гарний заголовок для місцевих газет.

Леманн цокнув язиком, підсумовуючи:

— Це надзвичайно. Ця церква стане нашою Сікстинською капелою!

Ньєман у цьому сильно сумнівався: посланці ніколи не дадуть оприлюднити сховані фрески, а тим паче торкнутися поверхневих розписів. Ці сцени були приречені залишатися похованими під гіпсом — їх побачить лише кілька втаємничених і лише при світлі рентгенівських променів.

— Поки що попрошу вас зберігати все в таємниці, — сказав Ньєман. — Ці зображення потрапляють під таємницю слідства.

— А, так... Так, звісно.

Леманн, мабуть, уже уявляв, як розповідатиме на сторінках журналів про виявлення цих скарбів. У межах кримінального розслідування!

А Ньєман розмірковував, як посланці дізналися про розписи. Їм також спало на думку зробити радіографію? Може, згадки про фрески траплялися в якихось старовинних текстах?

Щоби зекономити час, він сфотографував екрани на свій айфон.

— Думаєте, посланці могли самі пошкодити риштування в каплиці? — запитав він: у нього в голові вимальовувався новий сценарій. — Технічно вони могли це зробити?

— Чому ви питаєте мене про це?

— Відповідайте, будь ласка.

— Звісно. Кажуть, вони можуть побудувати стодолу за день. У такому разі, жменька гвинтів... Що у вас на думці? Страхове шахрайство?

— Із вами зв’яжеться лейтенантка Стефан Деснос, — ухилився флік. — Передайте їй ці зображення.

— Ви триматимете мене в курсі?

— Звісно, — підтвердив Ньєман із посмішкою, яка свідчила про протилежне.

— Я наполягаю, адже ця знахідка справді... фантастична. Для історії мистецтва це...

— Є прогрес у датуванні першого склепіння?

— Я в процесі. Але все залежить від хімічних реакцій. Потрібно чекати.

— Скільки?

— Ще кілька годин.

— Наберіть, щойно матимете новини. А ще спробуйте ідентифікувати персонажів двох останніх сцен.

Реставратор засунув свої довгі руки в кишені білого халату, як метальник ножів складає своє спорядження.

— А посланці? Мені знадобиться їхній дозвіл, аби тут працювати, а...

— Поки що ви мій експерт і можете вважати весь Маєток місцем злочину. Так вас влаштує?

Леманн ковтнув слину під вусами, та й по тому.

Прямуючи до машини, Ньєман витягнув мобільний. Настав час передати ці жахи на розгляд спеціаліста з біблійної іконографії.

— Я навела для тебе довідки.

— Я тебе ні про що не просила.

— Твій друг поїхав сьогодні вранці.

— Який друг?

— Марсель Петровій. Він попросив розрахунок і покинув Маєток зрання. Можу дістати його зарплатний лист, якщо хочеш, але ми не дуже любимо торкатися...

— Цього не може бути.

— Чого не може бути?

Рашель перепитала агресивним тоном, гострим, як канцелярський ніж.

Вони поверталися з виноградників у кузові одного з посланницьких фургонів. Дуже незвичайний день, коли сезонного робітника арештували просто на очах у всіх інших, остовпілих від подиву. День, який закінчився пізніше, ніж зазвичай, уже коли ніч надійно огорнула землю.