Жан-Кристоф Гранже - День попелу

Жінку пронизав спогад. Вона відчувала у жилах цей затамований захват від моря, коли табірний автобус привозив її та інших дітей до пляжу в Приморській Шаранті [19] Департамент на заході Франції. ...

Це було роїння, туманна і водночас наелектризована нетерплячка.

Івана не сумнівалася: за кілька секунд станеться щось надзвичайно важливе...

Поль Паріс, сорок два роки, найнятий 2 листопада 2019.

Упізнаний за кросівками Nike Shox R4.

Прямуючи до Маєтку, Ньєман зробив кілька дзвінків і визначив марку кросівки. Обриси підошви не залишали жодного сумніву: це була модель 2000-х років, яка поверталася на орбіту моди у світі взуття (так сказав «менеджер із продажів», із яким говорив флік).

Жандарми позламували шафки найманців. Ньєман міг би витребувати ключі, але волів усе потрощити. Звичне марнославне задоволення фліка: знищувати з благословення Республіки, ні в кого не питаючись.

Єдина поступка в бік анабаптистів: зброю кинули в фургонах. Лише Ньєман залишив свій «ґлок» на поясі. Все ж таки.

Тоді вони дісталися виноградників. Достатньо було заскочити Паріса зненацька й по-тихому його запакувати. Флік роздав вказівки: по одному жандарму на ряд, прочесати й перевірити документи кожного найманця. Без криків, без грубощів. Звичайна рутинна перевірка...

Але все вийшло з-під контролю: якщо Поль Паріс іще не зрозумів, що саме він — ціль цієї операції, отже, він був глухий і сліпий, або ж давно змотав вудки.

Попри те, що думав Ньєман, посланці недбало ставилися до реєстру їхніх загонів. Кожен був вільний піти в будь-який момент або назватися як завгодно під час найму.

Тож не дивно, що Деснос не знайшла в документації регіону жодного Поля Паріса. Усі власники цього імені у Франції були мертві й поховані: один неподалік від Віґану, в департаменті Ґар, інший в Анже, в департаменті Мен і Луара. Принаймні це доводило, що їхній клієнт не дружив із...

Усе сталося так швидко, що ніхто не встиг відреагувати.

В одному з проходів праворуч (Ньєман стояв на стежці обік виноградинка) один робітник підстрибнув, відштовхнув жандарма, який попросив у нього документи, і тепер нісся вздовж лоз, перестрибуючи через розкидані кошики...

Крюшо помчав за ним, але спіткнувся. Коли він звівся на ноги, то врізався в якусь найманку. Тим часом чоловік звернув по косій та опинився на ділянці, де працювали посланці. Марно було сподіватися, що вони затримають підозрюваного або зроблять хоч щось.

Не розмірковуючи, Ньєман кинувся в погоню, одним рухом дістаючи з кобури пістолет. Паріс уже був на середині ділянки, і до наступної йому лишалося всього кількасот метрів. Удалині виднівся підлісок, у якому той міг зникнути.

Флік подумав, чи не вистрелити йому в повітря, але одразу ж уявив наслідки: він знову спаплюжив священні землі Маєтку, порушив правила, поглумився над вірою посланців...

Він чув за спиною жандармів, які збиралися перейняти в нього естафету.

Сам не знаючи чому, Ньєман пригальмував і заволав:

— Не лізьте!

Чоловіки зупинилися. У їхніх очах читалося зачудування: «Цей парижанин геть звихнувся». Ньєман погнав далі, помітивши ліворуч інших крюшо, які бігли йому на допомогу, але їх ніби затримували сезонні робітники, земля, кущі...

Утікач пірнув у наступний виноградник. Ньєман забіг на ділянку слідом за ним, але він відставав. Груди палали. Про горло й говорити нічого. Що ж до ніг, Ньєман боявся, що м’язи не витримають і підведуть його просто під час погоні.

— Розступіться! — спромігся заволати він. — Та розступіться ж, Господи!

Із незворушним, а то й тупим виразом обличчя посланці позадкували, вочевидь, не бажаючи втручатися і, може, потай радіючи з незгод захеканого фліка...

Він спробував піднатиснути, але це була його межа. Далі лише інфаркт. Чи принаймні падіння. Це нагадувало жахливий сон: що далі він біг, то більше віддалявся втікач.

Але сталося диво.

Чоловік гепнувся, та ще й добряче. Одна посланниця, трохи розторопніша за інших, поставила підніжку й скосила його просто на бігу.

Ба більше, вона приперла втікача до землі, схопила його ліву руку, викрутила й усією своєю вагою притискала її до спини. Вакі-гатаме за всіма правилами, захват на підлозі, доволі відомий прийом серед любителів дзюдо.

Ньєман не знав, що виноградарка здатна на такий подвиг.

— Ньємане, — видихнула вона, — цей мудак не повинен жодним чином контактувати з посланцями. Інакше мені триндець.