Анна Хома - Терези

Скільки вони випили у неділю?

Вино, молдавське напівсолодке, вишневий лікер плюс шампанське… Чи шампанське вона вже не могла пити?

Вино принесла Марта, за лікером Олеся пішла до бару у вітальні, там знайшла також пляшку «Одеси», спитала голосно, чи брати і те і друге, Марта скомандувала з кухні: «Та бери, подруго, все одно два рази бігати!» – і…

Олеся рвучко сіла на ліжку і втупилась у висунуту шухлядку.

У пам’яті, мов спалах у темряві, з’явилася рука, яка тягнулася до шухляди у ту злощасну ніч із неділі на понеділок.

Ще один спалах – і та сама рука стискає щосили шампур.

Два короткі чіткі спогади, між якими – рівно рік часу.

Олеся поволі вляглася на бік, поклавши складені, як для молитви, руки під щоку.

Урвище викопали, мабуть, спеціально для неї. Щоб не змогла більше втікати.

Сьогодні був вівторок і треба було вирішувати: йти на роботу чи ні.

Уявивши, як його там зустрінуть, Максим зарився під ковдру. Але Принцеса знайшла його і там.

Мур-р-р… – сказала вона йому, вмощуючись у нього на животі.

Треба було попросити допомоги у тата.

Принцеса, перебираючи лапками, випускала раз по раз свої гострі кігтики і била хвостом, пробуючи вмоститися зручніше.

Одного разу він уже попросив допомоги у тата. І вся робота, якій тато віддав половину свого життя, усі відкладені ним гроші, уся кар’єра… пішли коту під хвіст. Та й жінка всього його життя пішла від нього.

З того часу він пообіцяв собі давати раду самому.

Але брехати все-таки треба менше.

Принцеса нарешті згорнулася клубочком, даючи можливість світові вдосталь намилуватися своєю вилизаною до блиску шерсткою.

Вона нагадала йому…

Максим рвучко відкинув ковдру, Принцеса, звалившись на підлогу, обурено нявкнула, але з тими принцесами треба жорсткіше, поки вони не перебралися з вашого пуза вам на голову.

За двадцять хвилин хлопець уже був помитий, зачесаний, одягнений і напарфумований. Щоправда, краватку, трохи подумавши, вирішив не пов’язувати. Завжди з ними морока.

Перекусив канапками з соком.

А опинившись перед гаражем, зрозумів, що сісти за кермо сьогодні навряд чи доведеться. І завтра теж. По хвилині вагань викликав таксі.

Чужий мобільний лягав до руки не так, як свій. Треба зайти в салон, дібрати собі новий, а в нього все нема часу.

Веселі, брате, часи настали…

Фірма «Конвалія» зустріла його, як ворога.

Олександр не вірив своїм очам: цей недоносок посмів заявитися на його фірму, наче нічого не сталося! Став посеред подвір’я і роззирається навсібіч. Як охоронці його впустили?

Рвучко пройшовся кабінетом.

На столі вже другий день лежали зарплатні відомості на підпис, і це завжди псувало йому настрій. Віддавати такою працею зароблені кошти. Особливо, коли їх не вистачає.

Він збирався купити ферму для розведення коней. Навіть нагледів місце. А тут – зарплата.

Повернувся до вікна. Недоносок пішов до старого корпусу. Що він там забув?

Олександр викликав на нараду співвласника, юриста і програміста. Час втілювати в життя ще один задум, який вони вже давно обговорювали на найвищому рівні. Час переводити менеджерів із рангу найманих працівників у ранг приватних підприємців. Так роблять усі. Податки з зарплат давно вже перейшли всі нормальні межі. З мільйона зарплатного фонду чесний роботодавець змушений виплачувати державі більш ніж п’ятдесят відсотків податку, тобто півтора мільйона йшли в нікуди, а приватні підприємці платитимуть лише незначний фіксований єдиний податок, і з цих зекономлених коштів можна буде і їм щось вділити…

А якщо не погодяться? Це ж треба з податковою зв’язуватися, з соціальними службами, звіти носити, у банку великі суми знімати…

Мусять погодитися! Грошики усі люблять отримувати!

Відомості лежали на столі нагадуванням про невідворотність.

Почекають. Нічого їм не станеться!

На фірмі всі вже про все знали. Це було видно із допитливих поглядів і перешіптувань. З реакції охоронця, який підвівся і суворо спитав:

– Ви до кого?

…Зі слідів від кігтиків, якими Тривога пройшлася по його животу, мостячи собі місце в епігастрії…

– Я тут працюю, – у тон йому відповів Максим, проминув прохідну і роззирнувся. Праворуч був старий корпус. Першим збудований на території «Конвалії». Там хлопець ще ніколи не був. Бухгалтерія, згадав він, бюджетники, відділ сертифікатів і архів. Зазвичай більшість працівників у таких структурах – представниці прекрасної статі. А він умів себе з ними поводити!