Анна Хома - Терези

– Забираю Принцесу, щоб тобі було легше підвестися.

– Ти жахливо виглядаєш. Що трапилося? Не треба мені руки подавати, твій тато ще сам здатен встати.

Так надійніше.

– Наді привіт.

– Їй зараз не до твоїх привітів. – І вже біля вхідних дверей, немовби щось згадавши: – Дехто цікавився історією під Славським. Був запит в архів. Наче пальчики десь виринули, проводяться слідчі дії, можуть знову допитувати… свідків.

Максим погладив кицьку. Звичайні слова, тільки руки та ноги терпли все дужче і десь у хребті шарпала нерви кицька Тривога. Гострі пазурі мала і жалю не знала. Хоч видавалася білою і пухнастою.

– Не підставляйся більше…

Це все, що сказав йому на прощання батько. Сивий, несподівано сутулий, з жилавою шиєю, що ховалася за коміром темно-синьої теніски, у вигладжених на кант штанах, із чорним портфелем у руці, у чорних глянцевих туфлях.

«Як же ви схожі з татом, – казала мама. – Все у вас має бути ідеально, що б не сталося. А ідеалу не буває, хіба вам ніхто не казав?»

Його ідеальний батько добрих півгодини, поки він лежав у ванні, просидів у випрасуваних штанах просто на порозі тераси, дозволяючи білій і пухнастій кицьці моститися у себе на колінах.

Не підставляйся більше… А більше й не треба…

Список відкатів цього місяця вражав. Утім, як і всі попередні місяці. Просто тепер його це дужче лютило.

Ніяк не наїдяться!

Як крупним мережам, так і поодиноким аптекам частину сплачених ними за товар коштів доводилося повертати назад. Переважно їх забирали ті, хто робив замовлення, наймані працівники, таємно від своїх роботодавців. Відсоток залежав від обсягів, які аптека вибирала на фірмі, і жадібності працівника. Деякі особливо вперті замовники без баснословних відкатів навідріз відмовлялися працювати. Якщо вони добре платили і могли вибирати нормальні обсяги, їм, звісно ж, ішли назустріч.

Менеджер раз у місяць виїжджав у поля і роздавав конверти.

Усе, як у всіх.

Аптеки, у свою чергу, платили відкати жадібним лікарям, які завдяки цьому скеровували пацієнтів саме до них. Фармдистриб’ютори платили за те, щоб саме їхній препарат із усіх можливих аналогів уписували в рецепт. І так далі.

Ніхто нічого нового у фармації не вигадував. Перевірені схеми працювали і працюватимуть ще довго на ринках країни.

Чому ж його це так бісить?!

Олександр ще раз уважно переглянув список, який готував головний бухгалтер разом із програмістами і передавав йому для завірення. Намагався перевіряти кожну гривню, яку змушений був витягувати зі своєї кишені. Чому ж інші власники бізнесів цього не роблять?

Висновок напрошувався очевидний. Бо їм бізнес дістався легко. Або вони вважають, що все і так працює, без їхньої безпосередньої участі.

Довіряють своїм людям, мать вашу!

А от він уже котрий день намагається не довіряти нікому.

Можливо, тому вже котрий день рівень глюкози у його крові не спішить опускатися до норми?

Хлопці пили пиво і дивилися на нього круглими очима.

Коли він уявляв собі, як було б добре мати свою команду і заробляти бабки, придумавши якийсь офігенний спосіб, то цих двох відмітав одразу.

А тут довелося вибачитись і покликати їх на допомогу. Бо більше друзів не було.

Немає в тебе більше друзів, Максе…

– Тобто ти хочеш, щоб ми слєдаками поробилися, як твій батя?

Вітьок, як завжди, брав бика за роги, а потім не знав, що з тим биком робити…

– Я приїду на машині і поставлю її через дорогу, так, щоб було видно прохідну «Конвалії». Панакото, ти сидітимеш всередині і зніматимеш на відео все, що там відбувається: хто заходить, хто виходить, хто з ким теревенить ет цетера 3 3 Ет цетера ( лат. ) – і так далі. . Паралельно дзвякаєш мені і доповідаєш, якщо буде щось цікавеньке. Тим часом фотографуєш, ну зрозумів?

Панакота зняв задля такої справи аж два навушники.

Ще на першому курсі, зависаючи на дискотеці з одногрупниками, тоді ще Андрій Кіт познайомився з якоюсь панянкою і, танцюючи під голосний музон, спитав, як її звати. Після закінчення танцю він, вельми здивований, повернувся до своїх, а коли його спитали, що сталося, стенув плечима:

– Якось дивно вона себе назвала.

– Як?

– Панна Кота… Яка Кота?

Усі перезирнулися.

– А може, їй почулося, ніби ти питаєш, що їй замовити, і вона попросила десерт?

– Який десерт? – ще розгубленіше мовив Андрій.

– Пана-кота! – гаркнули всі одногрупники.

Прізвисько приклеїлось намертво.