Джон Гришэм - Фірма

— Ви помітили отам два човни? — тихо запитав Рей.

Невеликі суденця виднілися десь за милю від берега й підозріло курсували вздовж берега.

— Мені здається, то рибальські човни, — припустив Мітч.

— І хто ж то рибалить, о першій ночі? — спитав Рей. Про це вони вже всі думали. І пояснення не знаходили.

Щось чорне у воді, що наближалося в пітьмі до них, першою побачила Еббі і тільки молилася, щоб то не виявилося тіло потопельника.

— Ось там, — мовила вона, вказуючи рукою на якийсь чорний предмет за п’ятдесят ярдів од них. Він швидко наближався до них. Всі троє стали напружено приглядатися. Тоді почули звук — він найбільше нагадував скрекіт швейної машинки.

— Посигналь ще, — сказав Еббі Мітч. Предмет наближався.

До них у маленькому човні підплив чоловік.

— Ебанксе! — голосно прошепотів Мітч. Звук стих.

— Ебанкс, — повторив він.

— Де ви, чорт забирай? — почулася відповідь.

— Ми тут, попід пірсом. Ну ж бо, швидше!

Скрекотання почулося знову. І до їхньої хрестовини на гумовому восьмифутовому плоті причалив Ебанкс. Вони перебралися на пліт, і всі четверо радісно обнялися. Ебанкс увімкнув електродвигун на п’ять кінських сил, і вони рушили у відкрите море.

— Де ти був? — запитав Мітч.

— Катався тут, — незворушно відповів Ебанкс.

— А чому спізнився?

— А спізнився я, бо все старався обминути оті рибальські човни, наповнені одягнененими, як туристи, що бевзями вдають із себе рибаків.

— То ви думаєте, що вони на службі в Моролто чи ФБР? — запитала Еббі.

— Ну, оскільки вони ідіоти, то можуть бути і тими, й іншими.

— А що з вашим зеленим ліхтарем? — Ебанкс вказав на ліхтар біля мотора.

— Батарейки сіли.

Яхта виявилася сорокафутовою шхуною, яку Ебанкс знайшов на Ямайці всього за двісті тисяч доларів. На палубі біля трапу на них чекав ще один друг, який і допоміг піднятися на борт. Його звали Джордж, просто Джордж. Він розмовляв англійською з ледь вловимим акцентом. Ебанкс сказав, що йому можна довіряти.

— Якщо хочете, там є віскі. В каюті.

Рей знайшов віскі, а Еббі — ковдру, і одразу лягла на маленький тапчан. Мітч стояв на палубі й милувався своїм новим судном. Коли Джордж із Ебанксом затягли пліт на борт, він мовив.

— Забираймося звідсіля. Ми можемо рушати просто зараз?

— Як скажете, — відчеканив Джордж.

Мітч дивився на вогні й прощався з берегом. А тоді пішов до каюти й налив собі в чашку віскі.

Тарранс лежав одягнений поперек ліжка й спав. Від останнього дзвінка він і не поворухнувся — всі шість годин залишався тут.

Задзвонив телефон. Після чотирьох гудків він зняв слухавку.

— Алло, — повільно прохрипів він.

— Вейне, хлопчику. Я тебе розбудила?

— Еге ж.

— Можете забрати документи. Кімната 39, мотель «Сі Галл Рест» на дев’яносто восьмій автостраді в Панама-Сіті-Біч. Є там адміністратор на ім’я Енді, він вас впустить. Тільки обережно з паперами. Наш друг усе там як слід порозкладав і підписав, а ще є шістнадцять годин відеозапису. Тож насолоджуйся.

— У мене є запитання, — відповів Тарранс.

— Звичайно ж, великий хлопчику. Питай все, що хочеш.

— Де він знайшов тебе? Без тебе в нього нічого би не вийшло.

— Ой, дякую тобі, Вейне. Він мене знайшов у Мемфісі. Ми подружилися, а ще він мені дав купу грошей.

— Скільки?

— А хіба ж це так важливо, Вейне? Мені тепер ніколи не доведеться працювати. Все, я маю йти, хлопчику. Оце розвага була!

— Де він?

— Саме зараз, поки ми з тобою розмовляємо, він сидить у літаку й летить до Південної Америки. Але прошу, не витрачайте марно часу на його пошуки. Вейне, хлопчику, я тебе люблю, але ж ти його навіть у Мемфісі не зміг зловити. Бувай.

Вона відключилася.

Світанок. Неділя. Під ясним небом сорокафутова яхта під напнутими вітрилами мчала на південь. У капітанській каюті солодко спала Еббі. На кушетці забувся в алкогольній комі Рей. Десь на нижній палубі відпочивав і Ебанкс.

Мітч пив холодну каву нагорі й слухав Джорджа, який ознайомлював його з азами ходіння під вітрилом. Джорджеві було вже далеко за п’ятдесят, довге сиве волосся вибілене сонцем, засмага навіки в’їлася в шкіру. Невисокий, жилавий, він чимось нагадував Ебанкса. Він був родом з Австралії, та двадцять вісім років тому після найбільшого в історії країни пограбування банку, він її залишив. Вони з поплічником поділили порівну одинадцять мільйонів сріблом готівкою, і далі шляхи їхні розійшлися. Він чув, того вже й на світі немає.