Ирина Потанина - Білявки мого чоловіка:

Я пообіцяла, та непомітно схрестила при цьому пальці: не люблю бути зобов'язаною суворо дотримуватися чогось по відношенню до Жорика. Проте чоловік повірив і перейшов до самовикриття:

— Розумієш… Я тут отримав нарешті гроші з попередньої справи… Пам’ятаєш, нам ще винні залишалися? Пам’ятаєш, ми планували частину отриманого витратити на розвиток фірми… Отож я й витратив, — потім Георгій раптом згадав про своє підозріливе ставлення до Лихогона. — Не запитуй, зараз не час і не місце, — спіймав він мене на тому, як я набирала повітря для нової серії запитань. У його інтонаціях чітко чулася: «Зараз ми не в такому товаристві, щоб я міг бути відвертий».

— Можете не таїтися, — втрутився Лихогон. — Кодове слово «запис» і розмова про те, куди витратити гроші, останнього місяця в мене асоціюється тільки з одним — із цифровим диктофоном-авторучкою. Є в мене підозри…

— З тим диктофоном, що продавався у відомого нам обом громадянина Мелі? — поцікавився Георгій, не надто приховуючи радість першого власника.

— Я так і знав! — Лихогон вдав, що збирається рвати на собі волосся. — Ви купили його, так?

— Катерино, залізь до себе в кишеню піджака й дістань авторучку, — твердо скомандував Георгій.

Я здивовано підкорилася.

— Це він! Моя мрія! Ви знову випередили мене, Собаневський… Я ж збирався купити його буквально днями, — Лихогон заходився пояснювати Лізі. — Лізонько, повір, це дуже важлива річ. У авторучку вмонтовано диктофон, який записує інформацію на мікросхеми пам’яті, що є в тілі ручки. Вмикається диктофон тільки тоді, коли його носій починає говорити. Тишу він не записує. Відмикається, коли голосові шуми стихають. Уловлює чудово. Навіть якщо я буду розмовляти з тобою з далекого кутка кабінету, твій диктофон чудово запише мої слова. Потім ти спокійнісінько підімкнеш свою авторучку до комп’ютера й прослухаєш записане. Крім того, авторучка може працювати і як передавач. Якщо база не надто віддалена, можна слухати розмови в прямому ефірі.

— Ти підслуховував мене?! — я була не стільки обурена, скільки втішена такою підвищеною увагою Георгія до моєї персони.

— Ну а що я тут ще міг зробити? У тебе просто на обличчі було написано: «Збираюся вести розслідування сама». Тоді, після собаки. Пам'ятаєш? Ти спочатку впала в апатію, а потім я передав куті меду з підбадьоренням…

— Атож. Я вирішила, що раз сама винна в провалі справи, значить «мені й жмуритися»…

— А в мене саме з собою було це придбання — диктофон-авторучка. Хотів спочатку тобі про нього розповісти, а потім вирішив його на тобі й випробувати. Потрібно ж на комусь експериментувати…

— І як працює? — діловито поцікавився Лихогон.

— Чудово, — безжально відповів Георгій, — і всі твої ранкові розмови вдома, й спілкування з Томкіним, і навіть деякі думки вголос — усе це я прослухав, щойно приїхав на дачу.

— Але ж на дачі нема комп'ютера? — здивувалась я.

— Ти пам'ятаєш, що обіцяла не ображатися? — про всяк випадок поцікавився Георгій.

— Загалом, я вирішив поки що не говорити тобі про диктофон. Коли ти заснула після укусу оси, я тихенько злив звук на комп'ютер і переписав на звичайну магнітофонну касету. Переписуючи, я, звичайно ж, відімкнув звук. Не хотів тебе будити. І, якщо чесно, не хотів, щоб ти довідалася про моє придбання передчасно.

— Тільки не кажи, що це ти нацькував осу, щоб мати можливість спокійно користуватися комп'ютером, — простогнала я.

— Ну, тут ти мені надто лестиш, — посміхнувся Георгій. — Природних сил на роботу поки що не наймав. А в тому, що Провидіння трішки допомогло, моєї провини нема. Тобто, я хотів сказати: дуже погано, що оса на тебя напала й ти не могла розмовляти. Зовсім не вважаю це дарунком небес… Просто, знаєш, ти така прекрасна, коли мовчиш… — Георгій і сам заплутався.

Смертельна образа не опанувала мене тільки через крайній ступінь цікавості.

— А як передавач ти його використовувати не пробував? — Лихогон так просто вгамуватися не міг — був цілком захоплений розгляданням цієї технічної новинки.

— Теж нічого, — запевнив Георгій, — тобто перешкоди всілякі йдуть, звичайно. Але в основному все чути.

— На кому це ти його як передавач устиг випробувати?! — насупилась я.

— Та на тому ж самому, — зізнався Георгій, — я, як тобі відомо, на диво постійний.

— Чудово! — вигукнув Лихогон після ретельного огляду авторучки. — Я його куплю! Ви ж знаєте, напевно, — тут Лихогон підморгнув нам із Лізою з виглядом переможця, — Меля під замовлення може зробити що завгодно…