Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

Усю дорогу брюнетка гнала, як божевільна. Лише після восьми годин безперервної гонки по трасі вона дозволила собі зупинитися в невеликому містечку.

Смеркло. Льова зупинився за двадцять метрів від «Шевроле» і став чекати. Удача всміхнулася йому.

Жінка замкнула машину і пішла до придорожної закусочної, залишивши саквояж у салоні. Дочекавшись, поки жінка сховається за дверима закусочної, Льова кинувся до «Шевроле».

Переслідуючи брюнетку, він знав, що не зможе вбити її. Достатньо просто викрасти вміст саквояжа, через рідну Одесу повернутися до хазяїна і віддати йому папери. Льова був упевнений, що хазяїн навіть не згадає про жінку.

Так Льова подарував їй життя.

Він легко відімкнув «Шевроле». Саквояж лежав на задньому сидінні. Льова дістав папку з написом «Аршкришер-Симиреску» і витяг із неї документи. Натомість засунув у папку знайдений у бардачку «Ауді» довідник «Хто є хто».

Уже зовсім стемніло. Льові хотілося додому.

Туполєв повернувся із аеропорту пригнічений. Кулагіна не з’явилася. Його найгірші чекання виправдалися. Утім, він попросив Кияшка залишити людей на постах. Про всяк випадок.

— Судячи з твоєї кислої пики, Володю, Кулагіної і сліду нема. Так? — запитав Валерій, який уже встиг повернутися з райвідділу і тепер розбирав папери у справі про убивство Коржа.

— Так і є, — понуро кивнув Туполєв. — Я взагалі сумніваюся, що ми зможемо відшукати її найближчим часом.

— Послухайте, пане капітане, — Полур’янов суворо подивився на свого старшого колегу. — Ну що за розпач? Давайте краще постараємося проаналізувати, де нам шукати Кулагіну.

— А що лишається, — погодився Туполєв без особливого ентузіазму.

— Для початку повідомляю, що Коржа вбили з пістолета Хайдарова. Далі, убивця не забрав у Коржа документів. А серед них, між іншим, — картка банку «Дисконт Сі-Ейч». Районні оперативники відразу направилися туди і з’ясували, що Корж заїжджав учора в банк та забрав із камери схову весь вміст і склав у якийсь саквояж. Заради якого його й убили, тому що цього саквояжа на місці злочину не виявлено. Що було в саквояжі, га, пане капітане?

— Компрометуючі матеріали. Принаймні, якщо довіряти версії Нержина.

— Правильно, компромат, оскільки в нас немає підстав не довіряти версії Нержина. Висновок: Кулагіна зараз запопала щось на кшталт виграшного лотерейного квитка. Досить пред’явити його Аршкришеру — і вона стає мільйонеркою. Виходить, так чи інакше, її мета — Ізраїль. Тим більше, у неї туди відкрита туристична віза. Вона постарається потрапити в Тель-Авів якомога швидше.

За кілька хвилин вони з’ясували, що найближчий рейс до Ізраїля відлітає з Харкова о восьмій ранку у вівторок.

— От і прекрасно! — потирав руки Валерій. — Виходить, треба негайно виїжджати в Харків.

— Треба, — погодився Туполєв. — От ти і поїдеш.

— А ти?

— А я залишуся тут ночувати. Раптом надійде нова інформація?

— Слухай, Володю, скажи чесно: ти не віриш, що Кулагіна вилетить в Ізраїль з Харкова?

— Чесно кажучи, ні, — похитав головою Туполєв. — Але оскільки в нас немає кращих варіантів, будемо вважати, що усе-таки вилетить саме з Харкова.

На столі Туполєва задзвонив телефон. Він підняв трубку.

Полур’янов уважно спостерігав за виразом його обличчя. Туполєв спершу насупився, немовби силкуючись розчути щось крізь сильні перешкоди, потім голосно запитав: «Чому не переслідували? — потім усміхнувся, кинув: Спасибі, велике спасибі», — і повісив слухавку.

— Ну!? — вигукнув Полур’янов.

— Поздоровляю, Валеро. Їдеш до Харкова. Вчора близько п’ятої вечора білий «Шевроле», точно такий, на який було дане орієнтування, бачили на Харківському шосе на виїзді з міста.

Туполєв прокинувся о шостій ранку від телефонного дзвінка. Голова була ватяною.

— Так, — пробубонів він спроквола.

— Уставай, Володю, — глузливо сказав Валерій.

— А я і не сплю, — збрехав Туполєв.

— Знаємо ми, як ти там не спиш. А я от, наприклад, уже півгодини як стирчу в тутешньому аеропорті. Дуже ділові мужики тут, скажу тобі. Уже розігнав усіх по постах, а сам сиджу п’ю каву — стережу вхід до аеропорту. Квитків на ім’я Коваль поки не продано.

— Ну, пильнуй там. Бувай. Як раптом щось — я тут, у кабінеті.

Туполєв подумав, що добре б іще хвилин п’ять полежати. Він не помітив, як його знову зморив сон.

Наступний дзвінок пролунав по восьмій. Заспаний Туполєв схопив слухавку.