Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

Юрій, з ненавистю зиркаючи на Пашу, підвівся.

Вони ввійшли в сарай. Юрій уже був тут, коли хлопці викликали його на першу «серйозну розмову». Відтоді в сараї майже нічого не змінилося. Старезні плакати з цицькатими дівулями на дощатих стінах. Порожні пляшки від пива. Червоний, з жовтими торочками прапор «За успіхи в праці» над засидженим мухами вікном. Усе було так само. За винятком однієї деталі. У кутку, зв’язаний по руках і ногах, із кляпом у роті лежав чоловік років сорока. На ньому були самі плавки. І більше нічого.

Конєв і Паша мовчки підняли чоловіка і повели його до річки. Паша закинув нещасного в човен, вигріб на середину і допоміг йому встати. Потім вийняв кляп з рота жертви. Чоловік почав щось кричати, напевно, кликав на допомогу чи благав про пощаду. Паша виштовхнув його за борт, тримаючи кінець мотузки в руках. А коли той випірнув, садонув його веслом по голові…

— От так, — підсумував Конєв. — Пішов увечері поплавати, а тут корчі вхопили… Знайдуть днів через три… нижче за течією…

— Хто це був? — похмуро запитав Юрій, дивлячись на те, як Паша з безтурботним виразом гребе до берега.

— Імені не пам’ятаю.

— Так це і є ваше шоу?

— Еге ж, — підтвердив Конєв і закурив. — І потім не кажи, що не бачив.

Конєв не був садистом. Він просто працював.

Коли Нержин вийшов з машини, усі троє вже чекали його біля шикарного під’їзду будинку, який недавно капітально відремонтували.

Алік був настроєний поблажливо.

— Прошу, — посміхнувся він, розчахуючи перед Сергієм масивні дубові двері.

Усередині панував прохолодний півморок, за скляною загородкою сидів охоронець.

— Він із нами, — кинув Алік.

Широкі чисті сходи вкривала зелена килимова доріжка, прип’ята лискучими мідними прутами, просмикнутими через сяючі мідні кільця.

— Цікаво, що б ви робили, Сергію, якби даішники знайшли у вас Іру? — поцікавився Алік, коли вони минали сходовий майданчик з двома фікусами.

— Не знаю, — чесно зізнався Нержин. — Напевно, розповів би їм усе як було. А ви спеціально перевищили швидкість, щоб вас зупинили?

— Авжеж, — посміхнувся Алік. — Нам, як і вам, не потрібні були зайві неприємності.

Вони стояли перед дверима розкішного темного дерева. Краєм ока Нержин примітив підвішену під стелею відеокамеру. Ні номера, ні таблички на дверях не було.

Алік подзвонив.

Відкрили негайно.

На порозі стояла П’ята.

Вона усміхнулася Нержину:

— А ми у вас усе-таки не помилилися.

Величезна вітальня, попри значні розміри, дихала незвичним затишком. Одна її стіна була суцільно оповита якоюсь кучерявою рослиною. По кутках стояли кілька зручних крісел, над кожним висіло бра. Ще в кімнаті були високі ажурні полиці з книжками, два журнальні столики, стійка з телевізором, відеомагнітофоном і музичним центром. Вікна закривали легкі пластикові жалюзі. У центрі кімнати знаходився довгий стіл, за яким умостилися і гості, і господарі.

Компанію Нержину складали три жінки. Передавши його Ірі, Алік відразу ж вийшов.

Дівчину, заради якої, власне, Сергій і опинився тут, дійсно звали Іриною Голубєвою. Тільки зараз він зміг розглянути її як слід. Зелені розумні очі, охайно зібране у хвіст волосся, маленький шрам над верхньою губою, що додавав обличчю особливої принадності.

Другою була та сама тітка з телефону, яка відрекомендувалася Маргаритою Литовченко. Її ніяк не можна було назвати молодою, але почувалося, що свого часу вона могла звести з розуму будь-якого чоловіка. Утім, Нержину ніколи не подобалися «фатальні жінки».

І, нарешті, третя назвалася Діаною. Просто Діаною, без прізвища. Вона була явно гарніша за своїх товаришок. Сергій відразу оцінив привабливу плавну лінію її стегон, принадні ваговиті груди та виразні, не притаманні брюнеткам глибокі блакитні очі.

— Отже, Сергію, за останню добу ви показали себе чесною і порядною людиною. Тому наш перший тост — за вас. Що ви будете пити? — поцікавилася Маргарита.

На столі стояли чотири пляшки — текіла, мускат, італійське сухе вино і шампанське «Мадам Кліко». А також дві попільнички, таця з декількома сортами сиру, блюдечко з нарізаним лимоном.

— Я за кермом, на жаль, — розвів руками Нержин.

— Це не біда. Вас відвезе Алік.

— Тоді текілу.

Маргарита налила йому і собі текіли. Іра хлюпнула собі на денце мускату, Діана — повний келих сухого вина.

Задзвенів кришталь. Сергій злизав із тильного боку долоні сіль. Дамські пальчики потяглися по сир.