Кріс Тведт - Кріс Тведт. Той, хто вбиває

— Що — але? Хіба не реклама нам потрібна? Високий профіль, сенсаційні публікації! Ти ж сама вічно скиглиш, як нам такого бракує.

— Я не скиглю, — заперечила Сюнне. — Дуже сподіваюся, що весь цей гвалт не заохотить до подальших дій безумця з погрозами. Що сказали в поліції на твої публічні заяви?

— А я що, їх питав? — роздратовано буркнув я. — Вони не погодились би. Чесно кажучи, Сюнне, я не міг не скористатися такою нагодою, ти ж розумієш!

— Розумію, — зітхнула Сюнне. — Ти добре впорався, хоча мушу зізнатися: твоя заява про те, що ти неодмінно доведеш невинуватість Юсефа Мардала, вибила мене з колії.

— Трохи перегнув палицю, — визнав я.

— Буває... Я розмовляла з Хєрсті...

— Твоєю подружкою з поліції?

— Так... Учора по обіді, після роботи, вона випадково наткнулася на Ґабріеллє Соммер. Сказала, що Ґабріеллє була зла, як сто чортів. Я подумала, що для тебе це добре...

Я засміявся.

— Ага, добре... Хоча трохи посперечався з судмедекспертом. Розумний чоловік!

— А якої ти думки про Ґабріеллє?

— Вона має добре підвішений язик, уміє вести допит і вона, без сумніву, добрий юрист. Водночас я вважаю її правником, який уміло вибудовує свою справу, однак не завжди зважає на перспективу супротивної сторони, тому не бачить своїх слабкостей.

— Гарно сформульовано. Але вважай, Мікаелю, не заривайся! Ти ще не виграв справи.

— Не бійся! Хіба я колись заривався?

— Іноді бувало, — сказала Сюнне, на моє здивування. — Ти зараз почнеш зі своїх свідків?

— Не зараз, після обіду.

— Що відбуватиметься на ранішньому засіданні?

— Свідки від поліції, сусіди — нічого, що могло б переломити процес.

— Не кажи так, Мікаелю! Не розслабляйся! Після вчорашнього інтерв’ю ти надто високо підняв для себе планку.

У суді постійно крутилися кілька журналістів, але того дня там була просто навала писак. Лави для преси заповнені до краю. Я перетнув залу під спалахи камер і зливу запитань.

Ґабріеллє з’явилася з квасною міною на обличчі, але я цього очікував.

— Маркюссен вважає, що виходити з подібними заявами на публіку — неймовірна дурість. І ти міг би мене попередити.

Я іронічно всміхнувся.

— Та ти просто ображена, що на перших шпальтах — мій портрет, а не твій.

Мій жарт її, видно, не повеселив, може, у ньому й, справді, було надто мало від жарту. Можливо, я заторкнув якусь дражливу струну.

— Мене не здивувало б, якби виявилося, що ті листи ти написав собі сам, лиш би привернути до себе увагу, — процідила вона крізь зуби.

У журналістів носи, як у гончаків, вони занюхали можливий скандал і підсунулися ближче, але я тільки скрушно похитав головою і пішов на своє місце.

Ранкове засідання, як я й передбачав, вганяло в сон. Ніхто зі свідків не додав нічого нового, окрім уже зафіксованого в документах, ніхто з них не відігравав важливої ролі. І хоч розумів, що прокурор повинна їх допитати для формування цілісної картини в очах суддів, я невимовно нудився. Щоразу, коли слово для перехресного допиту надавали мені, я неймовірним зусиллям волі змушував себе поставити кілька нейтральних запитань, щоб принаймні створювати враження, ніби я виконую свою роботу.

Думками я витав зовсім деінде, перенісся на кілька годин наперед, коли матиму свій виступ. Радів і хвилювався. Наступ — це чудово, але тоді я ставав вразливим, як гравець, який хоч-не-хоч мусить відкрити свої карти.

Існує два способи виграти кримінальну справу. Для себе я їх назвав деструктивним і конструктивним методами.

У першому випадку йдеться про те, щоб розвалити картину, яку вибудував прокурор. Усі кримінальні справи базуються на певній історії, і я кажу, звичайно, не про художню оповідь. Прокурор повинен відтворити взаємопов’язаний перебіг подій до, під час і після скоєння злочину, щоб це було зрозуміло всім: з передумовами, з дотриманням логічного ланцюжка. Судді й присяжні мали б після такого пояснення зрозуміти і визнати, що все відбувалося саме так, як стверджував прокурор.

Наші, адвокатські, дії можна порівняти з саботажем. Ми закидаємо в шестерні механізму гайкового ключа, послаблюємо деякі гвинтики, розхитуємо або ж валимо прокуророву споруду, вказуючи на лакуни, брак логіки, внутрішні неузгодженості.

Конструктивний метод — повна протилежність деструктивному. У цьому випадку вибудовується альтернативна картина подій. Адвокат повинен спробувати переконати суд, що його історія може бути не менш вірогідною, ніж історія, надана прокурором.