Деннис Лихэйн - Містична річка

— Вітаю тебе, люба, у нас дуже погані новини. Кейті вбито.

Першою реакцією Селести було:

— Не може такого бути, дядьку Тео.

— Люба, я мало не помираю з розпуки, повідомляючи тебе про це. Але вона мертва. Дівчинку знайшли вбитою.

— Убитою?

— У В’язничному парку.

Селеста подивилася телевізор, що стояв на прилавку, й прослухала головне повідомлення в новинах, що передавалися о шостій годині ранку. Серед іншого показали гелікоптер над загоном поліційного персоналу, що зібрався біля одного краю екрана автомобільного кінотеатру, а також репортерів, які досі не знали імені жертви, але підтвердили, що знайдено тіло вбитої дівчини.

Але це не Кейті. Ні, ні, ні!

Селеста сказала Тео, що вона негайно поїде до Аннабет, і саме тут вона тепер була, крім короткого сну між третьою годиною ночі й шостою годиною ранку, коли задзвонив телефон.

Вона досі не здужала в це повірити. Навіть після плачу з Аннабет, Надін та Сарою. Навіть після того як вона тримала Аннабет п’ять хвилин на підлозі вітальні, коли її кузина тремтіла в спазмах. Навіть після того як побачила, що Джиммі стоїть у темряві кімнати Кейті й притискає до обличчя подушку своєї дочки. Він не плакав, не розмовляв сам із собою, узагалі не видавав жодного звуку. Він просто стояв із цією подушкою, притиснутою до обличчя, і вдихав пахощі від доччиних волосся та щік знову й знову. Вдихав, видихав. Вдихав, видихав.

Навіть після всього цього гірка правда не дійшла до неї цілком. Вона відчувала, що Кейті може ввійти в двері будь-якої хвилини, прийти на кухню й украсти шматок бекону з пательні на плиті. Кейті не могла бути мертвою. Не могла.

Якби тільки не ця думка, що застрягла в найдальшому закутні Селестиного мозку, думка, яка виникла, коли вона побачила автомобіль Кейті в новинах — нелогічна думка — знову кров, яку вона змивала з одягу Дейва.

Вона відчувала його на протилежному боці натовпу, що зібравсь у вітальні. Відчувала його самотність і знала, що її чоловік — людина порядна. Він має свої вади, але він чоловік порядний і добрий. Вона кохає його, а якщо вона його кохає, то він не може бути поганим, а якщо він не є поганий, то кров в автомобілі Кейті не має нічого спільного з кров’ю на одязі Дейва тієї суботньої ночі. А тому Кейті, якимось незбагненним чином, може бути жива. Бо всі інші альтернативи просто жахливі.

І суперечать логіці. Абсолютно суперечать логіці. Так відчувала Селеста, повертаючись на кухню, щоб набрати ще їжі.

Вона майже наштовхнулася на Джиммі та свого дядька Тео, які тягли контейнер для зберігання трунків прохолодними через кухню до їдальні. Тео ухилився від зіткнення з нею останньої миті і сказав:

— Стережися цієї жінки, Джиммі. Вона справжній диявол на колесах.

Селеста скромно всміхнулася — саме такої усмішки чекав від жінок дядько Тео — й проковтнула те відчуття, яке завжди опановувало її, коли дядько Тео дивився на неї, — воно з’являлося в неї ще з дванадцятирічного віку, коли вона помітила, що його погляди затримуються на ній занадто довго.

Вони протягли дуже великий контейнер-кулер повз неї. Вони здавалися дуже дивною парою — Тео, червонопикий мужик із надто великим тілом і дуже потужним голосом, і Джиммі, спокійний, вродливий і настільки позбавлений жиру чи будь-якої надмірної ваги, що завжди здавалося, він щойно повернувся з футбольного поля або іншої активної гри. Вони розітнули натовп, протягнувши контейнер біля столу й поставивши його під стіною їдальні. Селеста завважила, що погляди всіх, хто юрмився в кімнаті, прикипіли до них, ніби та вага, яку вони перетягували, була не величезним контейнером із твердого червоного пластику, а дочкою Джиммі, яку вони мали поховати цього тижня, дочкою, яка й привела їх сюди, де вони змішалися, їли та пили, а вона пильно спостерігала за ними, чи наважаться вони бодай вимовити її ім’я — Кейті.

Дивлячись, як вони вдвох тягнуть контейнери і як разом пропихаються крізь натовп у вітальні та в їдальні — Джиммі, зрозуміло, тихий, зупинявся біля кожного гостя й дякував йому з лагідною добротою та міцним потиском руки, й Тео, з його звичною брутальною поведінкою, — деякі люди з подивом завважували, як вони за роки зблизилися й тепер пропихалися крізь натовп у кімнаті майже як справжній тандем, що складався з батька й сина.

Ніхто не думав, що це можливо, коли Джиммі одружився з Аннабет. Тео тоді не належав до його друзів. Він був пияк і скандаліст, чоловік, який доповнював свій прибуток диспетчера таксі, працюючи викидайлом у різних сумнівних закладах і люблячи цю роботу. Він любив товариство й любив посміятися. Але в його міцних рукостисканнях завжди відчувався виклик, а в його приязному реготі — погроза.