Деннис Лихэйн - Містична річка

Джиммі ж був спокійний і серйозний, коли вийшов із «Оленячого острова». Дружній, хоч і стриманий, він, проте, намагавсь триматися поміж людей у затінку. Джиммі належав до тих чоловіків, до яких люди прислуховуються, коли ті щось кажуть. Можливо, тому, що говорив він рідко, люди завжди з цікавістю чекали, що вилетить з його рота.

Тео був чоловік приємний, хоч любили його не дуже. Джиммі любили, але назвати його приємним було важко. Ясна річ, ніхто не сподівався, що ці двоє стануть друзями. Але вони ними стали. І тепер Тео так дивився на спину Джиммі, ніби будь-якої миті був готовий простягти руку й підтримати його, не дати Джиммі вдаритися головою об підлогу. А Джиммі й собі іноді зупинявся, щоб сказати щось у здоровецьку вушну раковину Тео, а потім вони дружно пропихалися вдвох крізь натовп. Найкращі друзі, казали люди. Такими вони тепер здавалися всім — найкращими друзями.

Наближався полудень — повернуло вже на дванадцяту, й більшість людей, які тепер приходили в дім, приносили спиртне замість кави та м’ясо замість кондитерських виробів. Коли холодильник був наповнений, Джиммі й Тео Севідж пішли шукати ще контейнери та лід нагору на третій поверх, у помешкання Севіджів — те, яке Вел поділяв із Чаком та дружиною Ніка Ілейн, яка завжди в жалобі, чи тому що вважала себе вдовою, поки Нік не повернеться з в’язниці, чи тому що, як казали деякі люди, їй подобався чорний колір.

Тео й Джиммі знайшли два контейнери в коморі біля сушарки й кілька пакетів із льодом у морозильні. Вони наповнили контейнери, викинули пластикові торбинки в сміття й рушили назад через кухню, коли Тео сказав:

— Зачекай-но хвилинку, Джиме.

Джиммі подивився на свого тестя.

Тео показав на стілець.

— Постав поки що свій вантаж на підлогу.

Джиммі послухався. Він поставив контейнер біля стільця й сів, чекаючи, коли Тео перейде до суті. Тео Севідж виростив семеро дітей в цьому самому помешканні, невеличкій трикімнатній квартирі з похилою долівкою та гуркітливими трубами.

— Семеро дітлахів, — казав він Джиммі, — не більш як два роки проміжку між ними, й усі вони горлали на повні легені в цій вошивій квартирі. Люди говорять про щастя, яке дають діти, еге? А я приходив з роботи в цей бедлам і мав лише головний біль. Ніякого щастя я не відчував.

Джиммі знав від Аннабет, що коли її батько приходив додому, в цей головний біль, то залишався тільки, щоб з’їсти свій обід, і йшов геть. А Тео розповідав Джиммі, що з вихованням дітей не надто надривався. Він мав переважно хлопців, а виховувати хлопців, на думку Тео, було просто — нагодувати їх, навчити битися й грати в м’яч і можна випускати їх у світ. Сюсюкання та ніжності вони могли навчитися від матері, до батька ж вони зверталися, коли потребували грошей на машину або на те, щоб узяти когось на поруки.

— А своїх дочок ви псуєте, — казав він Джиммі.

— Так і сказав? — запитала якось Аннабет, коли Джиммі згадав про це.

Джиммі нітрохи не цікавило б, яким батьком був Тео, якби Тео не користався з кожної нагоди, аби нагадати Джиммі й Аннабет, що батьки з них негожі, з усмішкою сказати їм, що, мовляв, пробачте мені, але так дітей не виховують.

Джиммі мав звичай лише кивнути головою, подякувати й відразу ж забути про добру тестеву пораду.

Тепер Джиммі побачив це сяйво мудрого старого чоловіка, коли Тео сів на стілець навпроти нього й подивився вниз на підлогу. Він співчутливо посміхнувся, прислухавшись до тупотіння ніг та голосів у помешканні внизу.

— Схоже, ти зустрічаєшся з родичами та друзями лише на весіллях та похоронах. Еге, Джиммі?

— Таки-так, — промовив Джиммі, усе ще силкуючись звільнитися від відчуття, яке опанувало його після четвертої години вчора, що його справжнє «я» витає над його тілом, шалено махаючи крильми, намагаючись пробитися назад крізь власну шкіру, аж поки, стомившись від усього цього тріпотіння, провалюється кудись у темні надра.

Тео вперся руками в коліна й дивився на Джиммі, аж поки Джиммі підняв голову й зустрів його погляд.

— І як ти даєш собі з цим раду?

Джиммі стенув плечима.

— Я ще до кінця не усвідомив.

— Тобі буде дуже кепсько, Джиме, коли ти все усвідомиш.

— Можу собі уявити.

— Ти почуватимешся наче в пеклі. Я тобі гарантую.

Джиммі знову стенув плечима й відчув, як у ньому, в глибинах шлунка, зароджується якесь почуття — чи був це гнів? Тільки цього йому зараз бракувало — базікання від Тео Севіджа про біль.

Тео нахилився вперед.