Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

Він думав про обличчя. Обличчя дитини. Іноді лейтенантові видавалося, що воно належить якійсь потворі: пласке, без носа й вилиць, лише з двома очними яблуками, білими й лискучими. Іншим разом він уявляв собі цілком нормального хлопчика з м’якими, непоказними рисами, такими звичайними, що відразу стиралися з пам’яті. А часом перед Карімовими очима поставало якесь зовсім немислиме лице, з мінливими й плинними рисами, які відтворювали обличчя того, хто на нього дивився. Наче мерехтливе люстро, що виявляло найпотаємніші думки, приховані під облудливими усмішками. Поліціянта пройняв дрож. Його мучила впевненість у тому, що ключ до правди — це обличчя. Лише воно.

Карім вирушив автострадою до Ажена, у напрямку Тулузи. Потім якийсь час їхав уздовж Південного каналу [45] Південний, або Лангедокський, канал (фр. Le Canal du Midi) — канал довжиною 241 км на півдні Франції. Сполучає Тулузу із середземноморським містом Сет, яке було засноване, щоб слугувати східним терміналом каналу. , проминув Каркассонн і Нарбонн. Його машина була справжнім лихом: двигун кашляв і чхав, деталі брязкали й скреготіли — дивно, як вони ще взагалі трималися купи. Поліціянт не міг витиснути з неї більше, ніж сто тридцять кілометрів на годину, навіть із ходовим вітром. Карім не переставав розмірковувати. Тепер він їхав уздовж берега моря, прямуючи до Сета й монастиря Сен-Жан-де-ла-Круа. М’який, у сірих тонах краєвид узбережжя впливав на нього заспокійливо. Затиснувши газ, Карім зважив усі зібрані ним факти.

Після відвідин фотографа і священика розслідування постало перед ним у цілковито новому світлі. Карім зненацька збагнув, що документи, які зникли зі школи імені Жана Жореса, могли викрасти ще до вчорашньої ночі. Уже в дорозі він зателефонував до директорки. На запитання «Чи можливо, що всі ці документи зникли в 1982 році й ніхто цього не зауважив?» директорка відповіла «Так». А на запитання «Чи чули ви про черницю, яка розшукує світлини тих років?» вона відповіла «Ні».

І все ж… Перед від’їздом він вирішив ще дещо перевірити в Сарзаку. Завдяки місцевому реєстру, що містив дати народження й адреси, Карімові вдалося зв’язатися телефоном із кількома колишніми учнями обох горезвісних класів 1981 і 1982 років. Ні в кого з них не лишилося шкільних світлин тих років. В одних сталася пожежа в кімнаті, де зберігалися знімки. В інших до будинку вдерлися грабіжники, які не взяли нічого, окрім кількох фотографій. Декотрі — таких було небагато — пригадували черницю, що приходила по світлини. Але впізнати її не взявся б ніхто: вона завжди навідувалася затемна. Усі ці події відбувалися протягом одного короткого періоду — липень 1982 року. За місяць до смерті Жюда Ітеро.

Близько шостої тридцять, минаючи озеро То [46] То (фр. Étang de Thau) — озеро лагунного походження у Франції біля узбережжя Середземного моря. , Карім помітив телефонну будку й зупинився, щоб набрати Крозьє. Лейтенант виходив за межі своїх повноважень. І це почуття приємно бентежило. Він віддавав швартові.

— Де тебе дідько носить? — загорлав у слухавку комісар. — Сподіваюся, ти вже на шляху до комісаріату! Ми з тобою домовлялися до шостої, Каріме.

— Комісаре, я напав на слід.

— Який слід?

— Дозвольте мені діяти далі. Моє чуття підтверджується з кожним кроком. Є щось нове щодо цвинтаря?

— Ти бавишся в самотнього копа і ще й хочеш, щоб я тобі…

— Скажіть мені, будь ласка. Знайшли машину?

Крозьє зітхнув.

— Ми ідентифікували власників сімох «Лад», двох «Трабантів» і однієї «Шкоди» в департаментах Ло, Ло і Ґаронна, Дордонь, Аверон і Воклюз. Жодна з цих автівок не є тою, що нам потрібна.

— Ви вже перевірили алібі водіїв?

— Ні, але ми знайшли біля цвинтаря частинки гуми з коліс. Йдеться про низькосортні вуглецеві шини. Власник нашої автівки їздив на рідних скатах, а всі, кого ми перевірили, поміняли гуму на «Мішлен» або «Ґудйєар». Це найперше, що роблять ті, хто купляє такі тарадайки. Ми шукаємо далі. В інших департаментах.

— Це все?

— Поки все. Твоя черга розповідати.

— Я просуваюся в зворотному напрямку.

— Тобто?

— Що менше я знаходжу, то більше переконуюсь, що на правильному шляху. За цими подіями минулої ночі стоїть щось значно серйозніше, комісаре.

— Що саме?

— Не знаю. Щось, що стосується того хлопчика. Може, йдеться про викрадення, може, про вбивство. Я не знаю. Я вам ще подзвоню.

Карім повісив слухавку, не давши комісарові часу поставити чергове запитання.