Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

Капітан поклав перед Ньєманом світлину молодого чоловіка з худорлявим обличчям і коротким волоссям. На губах блукала нервова усмішка, а погляд темних очей був позначений якоюсь м’якістю. Обличчя здавалося юним, ледве не дитячим, але водночас на ньому помітний був неспокій. Комісар збагнув, що мав на увазі Барн: цей чоловік був схожий на першу жертву, Ремі Кайюа. Той самий вік. Ті самі загострені риси. Та сама коротка стрижка. Обоє — молоді чоловіки, вродливі й худорляві, вираз обличчя обох виказує внутрішню тривогу.

— Це серійник, комісаре.

Ньєман сьорбнув ще кави й відчув, як його досі заледеніле горло мало не тріснуло від контакту з пекучою рідиною. Він підвів очі.

— Що?

Барн переступав з ноги на ногу. Чути було, як риплять його черевики, наче палуба корабля.

— У мене не так багато досвіду, як у вас, певна річ, але… Словом, якщо ця друга жертва виявиться Філіппом Серті, то очевидно, що йдеться про серійника. Серійного вбивцю, тобто. Який вибирає своїх жертв за зовнішністю. Мабуть… мабуть, їхні обличчя пов’язані в нього з якоюсь травмою і…

Капітан урвався на півслові, помітивши, як люто дивиться на нього Ньєман. Комісар підкреслено всміхнувся, намагаючись пом’якшити свою нестриманість.

— Капітане, не варто снувати якісь домисли тільки на основі подібності. Тим паче поки ми остаточно не встановили особу жертви.

— Я… Ви маєте рацію, комісаре.

Жандарм нервово перекладав папери у своїй течці, яка містила, здавалося, все життя цілого міста. Вигляд у Барна був збентежений і водночас роздратований. Ньєман запросто міг прочитати його думки: у капітановій голові яскравими літерами блимало: «серійний убивця в Ґерноні». Це для жандарма буде неабиякий удар, від якого він не оклигає аж до виходу у відставку, а може, — й довше.

— Що там рятувальники? — запитав комісар.

— Незабаром дістануть тіло. Там… Словом, воно преміцно вмерзло в кригу. Хлопці кажуть, що чоловіка затягнули туди минулої ночі. Лід міг так затверднути лише за дуже низької температури.

— Коли можна сподіватися на тіло?

— На жаль, годину щонайменше ще доведеться почекати, комісаре.

Ньєман підвівся й відчинив вікно. У приміщення війнуло холодом.

Була шоста вечора.

На місто спадала ніч. Густа сутінь поволі поглинала шиферні дахи й дерев’яні фронтони будинків. Річка звивалася поміж тінями, немов змія між двома каменями.

Комісар, дарма що був у теплому светрі, здригнувся від холоду. Життя в провінції було вочевидь не для нього. А надто в такій провінції: замкнутій у міжгір’ї, відданій на поталу зливам і морозу, чи то затопленій чорною багнюкою талого снігу, чи то скутій дзвінкою кригою. Цілий світ, похмурий, прихований, ворожий, що закам’янів у своїй німотності, наче кісточка замороженого плоду.

— Що ми маємо після дванадцяти годин розслідування? — запитав він, обертаючись до Барна.

— Анічогісінько. Усі наші перевірки нічого не дали. Не знайдено жодного волоцюги, жодного нещодавно звільненого злочинця, який міг би бути цим убивцею. Опитування в готелях, на автобусних і залізничних станціях також не дало жодного результату. Ані блок-пости на дорогах.

— А бібліотека?

— Що бібліотека?

Тепер, коли з’явився другий труп, «книжковий» слід видавався вже не таким важливим, але комісар хотів пропрацювати кожну версію до кінця. Він пояснив:

— Криміналісти переглядають книжки, які найчастіше брали студенти.

Капітан знизав плечима.

— Он воно що… То не наша парафія. Вам треба питати про це в Жуано…

— А де він?

— Жодної гадки.

Ньєман відразу ж спробував подзвонити юному лейтенантові на мобільний, але відповіді не було. Телефон був вимкнений. Комісар роздратовано лайнувся й запитав:

— А Вермон?

— Досі на горі, зі своєю бригадою. Вони обшукують гірські пристановища й схили. Ще ретельніше, ніж раніше…

Ньєман зітхнув.

— Попросіть у Ґренобля підкріплення. Мені потрібно ще п’ятдесят людей. Це щонайменше. Треба обшукати Валлернський льодовик і канатну дорогу, що веде туди. Я хочу, щоб усю гору прочесали аж до верхівки.

— Я візьму це на себе.

— Скільки у нас блок-постів?

— Вісім. Один на автостраді біля ПСП [42] Пункт справляння плати. . Два на національних дорогах. П’ять на департаментських. Ґернон під нашим щонайпильнішим наглядом, комісаре. Але, як я вам уже казав…

Комісар поглянув Барнові просто в очі.

— Капітане, наразі ми можем напевне стверджувати тільки одне: убивця — досвідчений альпініст. Допитайте в Ґерноні та околицях усіх, хто здатен подолати цей льодовик.