Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

— Гордість університету?

— Саме так. Гордість університету. Донька й онука заслужених професорів із Ґернона.

— Отже, ви належите до цього братства?

— Якого братства?

— Один із поліціянтів, що працює зі мною, навчався в Ґерноні. Він мені розповів, що в університеті є окрема еліта, що складається з дітей тутешніх викладачів…

Фанні невдоволено похитала головою.

— Я б радше назвала це великою родиною. Діти, про яких ви кажете, зростають в університеті, у науковому й культурному середовищі. А потім демонструють блискучі результати. Це видається цілком природним, хіба ні?

— Навіть у спортивних дисциплінах?

Дівчина звела брови.

— Це завдяки гірському повітрю.

— Ви мусили б знати Ремі Кайюа, — мовив Ньєман. — Яким він був?

Фанні відповіла відразу, без роздумів:

— Самітник. Замкнутий. Вовкуватий навіть. Але поряд із тим неймовірно розумний. Освічений до краю. Ходили навіть чутки… начебто він прочитав усі книжки в бібліотеці.

— Як гадаєте, ці чутки мали підстави?

— Цього мені невідомо. Але бібліотеку свою він знав уздовж і впоперек. Це був його прихисток, його криївка.

— Він також був дуже молодий, як на таку посаду, чи не так?

— Ремі виріс у цій бібліотеці. Його батько теж працював старшим бібліотекарем.

Ньєман ступив кілька кроків.

— Я цього не знав. Кайюа також належали до цієї вашої «великої родини»?

— Аж ніяк. Навпаки: Ремі був вороже до неї налаштований. Попри всю свою освіченість, йому так і не вдалося досягти всього, чого він прагнув. Я гадаю… словом, мені здається, він нам заздрив.

— Яка в нього була спеціальність?

— Філософія, здається. Він закінчував писати свою дисертацію.

— А на яку тему?

— Не маю жодної гадки.

Комісар замовк. Він дивився на гори, які дедалі більше заливало сонце і які здавалися тепер осліпленими яскравим світлом велетами.

— Його батько живий? — запитав поліціянт.

— Ні. Загинув кілька років тому. У горах.

— Теж за підозріливих обставин?

— Не там шукаєте. Він потрапив під лавину. Ту, що зійшла з Ґранд-Ланс-д’Альмон в дев’яносто третьому. Відразу видно слідчого.

— Два бібліотекарі, обидва альпіністи. Батько й син. Обидва загинули в горах. Важко не звернути уваги на такий збіг, хіба ні?

— А звідки ви знаєте, що Ремі вбили у горах?

— Маєте слушність, напевне не знаю. Але він вирушив туди у суботу вранці. Найпевніше, убивця заскочив його там, нагорі. Можливо, він знав маршрут і…

— Ремі був не з тих, хто ходить торованими маршрутами. І він нікому не повідомляв своїх планів. Цей чоловік був дуже… дуже потайний.

Ньєман уклонився.

— Красно дякую вам, панно. Ви знаєте, що кажуть у таких випадках: якщо пригадаєте щось, зателефонуйте мені, будь ласка, на будь-який із цих номерів.

Ньєман записав номер свого мобільного й номер телефону в аудиторії, яку йому виділив ректор: комісар волів розташуватися в університеті, а не в жандармерії.

— До побачення, — пробурмотів він.

Дівчина не підвела очей. Поліціянт рушив, коли вона раптом промовила:

— Можна вас про дещо запитати?

Тепер вона пильно дивилася на нього. Ньєманові стало трохи моторошно. Надто вже прозорі були її очі. Як скло або вода гірського потоку; жалкі, наче мороз.

— Запитуйте, — відказав він.

— По радіо казали… словом, чи правда, що ви були в групі, яка вбила Жака Меріна [16] Жак Рене Мерін (фр. Jacques René Mesrine; 1936–1979) — відомий французький злочинець, гангстер, був проголошений на початку 1970-их років «ворогом суспільства номер один». У результаті спеціальної операції поліції був убитий у листопаді 1979 року в Парижі. ?

— Я був зовсім молодий. Але так, це правда.

— Я думала… мені хотілося б знати, що відчуваєш після.

— Після чого?

— Після чогось такого.

Ньєман ступив кілька кроків у напрямку дівчини, яка мимоволі позадкувала. Одначе погляд його вона мужньо витримала з пихатим виразом на обличчі.

— Я завжди з приємністю побалакаю з вами, Фанні. Але ніколи ви не почуєте від мене ані слова про цю операцію. Як і про те, що я втратив того дня.

Дівчина опустила очі й глухо промовила:

— Я розумію.

— Ні, ви не розумієте. На щастя для вас.

За спиною гучно бринів гірський потік. Ньєман позичив у жандармерії похідні черевики й зараз природними східцями дерся на кручу, що й справді виявилося не надто важко. Діставшись до вузької ущелини, у якій знайшли тіло, поліціянт став ретельно оглядати все довкола. Руками, захищеними рукавицями з ґортексу [17] Ґортекс (англ. Gore-tex) — мембранна тканина, що виробляється компанією W. L. Gore & Associates. Застосовується для виготовлення спеціального одягу та взуття. Основними властивостями матеріалу є водонепроникність і стійкість до зношування. , він обмацував скелю, шукаючи ймовірні сліди від шлямбурів.