Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

Поліціянт промовчав, роздивляючись невеличку кімнатку з ідеально рівно розставленими меблями. Він добре знав такий тип приміщень. А ще він знав, що зараз вони тут не самі з Софі Кайюа. Пам’ять про померлого перебувала з ними, наче душа його десь у сусідній кімнаті збиралася у свій останній похід. Комісар знову поглянув на картини.

— Ваш чоловік тримав якісь книжки тут?

— Навіщо йому було їх тут тримати? Він цілий день працював у бібліотеці.

— Дисертацію він теж писав там?

Жінка коротко кивнула. Ньєман не переставав милуватися її вродливим і жорстким обличчям, дивуючись тому, що менше ніж за годину перетнувся з двома такими принадними жінками.

— Про що була його дисертація?

— Про Олімпійські ігри.

— Не надто наукова тема.

На обличчі Софі Кайюа з’явився зневажливий вираз.

— Його дисертація була присвячена зв’язку між фізичною випробою і священним характером ігор. Між тілом і думкою. Він досліджував міф про «атлона», пралюдину, яка, подолавши обмеження власного тіла, своєю потугою зробила землю родючою.

— Даруйте мені, — засопів Ньєман. — Я не надто розуміюся на філософії… Це все якось пов’язано з тими світлинами, що висять у вашому коридорі?

— І так, і ні. Це кадри з фільму Лені Ріфеншталь про Олімпійські ігри 1936 року в Берліні [18] Лені Ріфеншталь (Берта Елена Амалія Ріфеншталь, 1902–2003) — німецька акторка, спортсменка та кінорежисерка епохи нацизму. Перебувала в приязних стосунках із Адольфом Гітлером. У найвідомішому її фільмі, «Тріумфі волі», висвітлено перебіг партійного з’їзду НСДАП 1934 року в Нюрнберзі. У 1936–1938 роках Лені Ріфенштайль займалася зйомками й монтажем фільму «Олімпія», присвяченого Олімпійським іграм 1936 року в Берліні. Фільму дали високу оцінку за музику та звукові ефекти, за красу гірських пейзажів і сцен світанку, а також за чудовий монтаж. «Олімпія» отримала кілька міжнародних нагород. .

— Ці знімки вражають.

— Ремі казав, що та олімпіада за своїм духом була дуже близькою до стародавніх ігор в Олімпії, основаних на ідеї єдності тіла й думки, фізичної випроби й філософського вираження.

— У тому конкретному випадку йшлося про нацистську ідеологію, хіба ні?

— Моєму чоловікові не важило, як висловлено ідею. Його чарував лише цей синтез думки й фізичної потуги, духу й тіла.

Ньєман нічогісінько не міг утямити в усій цій тарабарщині. Жінка нахилилася вперед і з несподіваною ворожістю запитала:

— Чому вони прислали вас? Чому вони прислали людину, таку, як ви?

Ньєман проігнорував її агресивний випад. Під час допитів він завжди застосовував один і той самий метод — безпристрасний, холодний підхід, що ґрунтується на залякуванні. Поліціянтові — та ще й із такою пикою, як у нього, — не було сенсу бавитися у співчутливого розмовника чи психолога-любителя. Він поцікавився владним тоном:

— Як ви гадаєте, чи мав хтось причини ненавидіти вашого чоловіка?

— Ви несповна розуму, чи що? — вибухнула вона. — Ви не бачили трупа? Невже вам не зрозуміло, що мого чоловіка вбив маніяк? Якийсь навіжений зненацька накинувся на Ремі. Псих, який напав на нього, побив, скалічив і замордував до смерті?

Поліціянт тяжко зітхнув. Він думав про тихого, відірваного від світу бібліотекаря і його агресивну дружину. Пара, від якої кров холоне в жилах. Він запитав:

— Розкажіть про ваше подружнє життя.

— Яке ваше бісове діло?

— Прошу вас, відповідайте.

— Я підозрювана?

— Ви добре знаєте, що ні. Будь ласка, відповідайте мені.

Молода жінка метнула на нього нищівний погляд.

— Ви хочете знати, скільки разів на тиждень ми трахалися?

Ньєман відчув, як на карку йому повиступали сироти.

— Пані, я лише виконую свою роботу. Допоможіть мені.

— Забирайся геть, смердючий шпику!

Зуби її не могли похизуватися білістю, але обриси вуст були прегарними, бентежливими. Ньєман дивився на цей вродливий рот, на її гострі вилиці, на блискучі брови, різко окреслені на блідо-тьмавому обличчі. Її лице не потребувало рум’янцю чи яскравих очей — усієї цієї оманливої гри світла й відтінків. Його краса полягала в рисах. Чистих і бездоганних. Поліціянт не поворухнувся з місця.

— Забирайся геть! — закричала жінка.

— Останнє запитання. Ремі завжди мешкав в університеті. А коли він служив у війську?

Софі Кайюа завмерла, спантеличена таким запитання. Вона обхопила себе руками, немовби її морозило зсередини.

— Він не служив.

— Комісований?

Вона підтвердила кивком голови.