аксиміліян Морґен ніскільки не шкодував, що зазнайомився із англійськими пройдисвітами. По-перше, він встановив перелітного рекорда (щоправда, ніде не зафіксованого); по-друге, з ним розрахувалися по-джентльменськи точно (немає слівніших людей за злодіїв!) і зникли з обрію, ніби легкопад з мішком каміння; по-третє, він побачив світи; по-четверте, саме в Канаді оголосили кругосвітній лет для охочих з винагородою в дев'яносто тисяч долярів.
Коли прибула знаменита леді Емілі Джонс як перша претендентка на славу, Морґен зрозумів, що з нею він ніколи не був знайомий. Хто ж тоді та приятелька англійського престолонаслідника? Самозванка! Чи знав про те його гімназійний товариш Ґеньо Муркоцький? А може, ця летунка фальшива?
Максиміліян звик впорядковувати свої думки, як креслярські причандали в дерев'яному пеналі, тому підійшов до леді з прямим питанням:
— Як ви гадаєте, двадцять чотири тисячі кілометрів можна пролетіти за тиждень часу?
— Певно що ні! — відповіла леді Емілі. — Принаймні мені так здається, потрібно ще день-півтора або й більше.
— А скільки ж часу припаде на сам лет? — як учитель на іспиті, питав Морґен.
— Трохи більше чотирьох днів.
— Я з вами погоджуюся, — змилостивився летун-винахідник. Леді Емілі його вподобала, і її бліді щічки зарум'янилися: це вперше чоловік з нею розмовляв, як із рівною, а не залицявся.
— Тоді вам пропоную Великий Океан перелетіти між Сибіром та Аляскою, якщо ви погодитеся взяти мене у свій екіпаж, — зашарівся від свого нахабства Максиміліян. — Ви погоджуєтеся зразу чи будете трохи міркувати?
— Ми обговоримо це питання за вечерею в ресторації «Коржі з маком», — наказовим тоном промовила Емілі, приховуючи за ним розгубленість жінки, яка завжди все вирішує сама, без сторонньої помочі.
Треба сказати, що ресторацію з такою дивовижною назвою заснували українці — співуче подружжя Небораків, що у доброму гуморі могло й заспівати своїм гостям «Тринди-ринди — коржі з маком». Звісно, земляки тішилися пісні з давньої української комедії, а канадці ріжного походження просто веселилися, коли небораківська дітвора грала на сопілках і танцювала навприсядки.
Вичепурена й випарфумлена Емілі вирячила очі на господиню, що прислуговувала їм у помережаній блюз ці і довгій картатій спідниці. На високих грудях подзвонювали межи нитками коралів червінні монети.
— Я б вам порадила вишнячку свіженького, вареничків з малинкою і порічками, качечку з яблучками...
— Що таке «вишнячок»? — поцікавилася летунка невідомою назвою.
— Таке майже, як ваше «черрі»... А звідки у вас малина і порічки? Вони вже давно відійшли! — сказав Максиміліян тоном знавця-садівника.
— Пане, та ми вже кілька літ тримаємо ягоди в такій крижаній шафі — і вони ніби нині з куща! — приязно відповіла господиня, очікуючи на замовлення.
— А що таке «вареники»? — продовжувала пізнання українських страв Емілі.
— Маленьки пиріжечки, лиш не печені, а варені у воді. Ось я вам принесу, щоб ви скуштували — за це не платити.
— Ні-ні, — відмовилася леді-летунка, — ніякого тіста, ні печеного, ні вареного: мені не можна набирати ваги перед летом!
Але коли хильнула вишняку... Максиміліян примітив, що тренований організм Емілі здатен перетравити стільки ж, скільки і його невибагливий тевтонський шлунок.
Господар ресторації також обходив гостей і при кожнім столикові повідав якусь смішну історію. Побачивши карафку з вишняком, він довірливо звернувся до Морґена та його приятельки:
— Ми колись там, удома, переливали вишняк у сулії, а кісточки висипали за хлівом. А поросята до них як допалися! Дивимося з жінкою — біда! Лежать наші підсвинки — і ратиці повідкидали. Жінка в плач: «Поросята поздихали! Які збитки!» Покликала сусіду, що знався на таких справах, а він принюхався та й каже: «Ви, певно, напоїли їх самогонкою і теперка в мене ума вивідуєте? Вони не здохли, а сплять з перепою!»
Максиміліян реготав разом із господарем, а Емілі з переляком в очах спитала:
— У вас свині ходять, де їм заманеться? Це ж негігієнічно!
— Пані, та свиня хоч і риється в бруді, а не їсть того, що може їй зашкодити, — пояснив з усмішкою господар. — Вона в їді — примхлива і вимоглива, як наші гості.
Вишняк подіяв на леді — і вона більше нічого не питала, а лиш усміхалася на всі жарти, не розуміючи їх.
Читать дальше