Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— А що не так, Морелю? — щиро запитав він.

— Не знаю, — відповів Морель, намагаючись піти навспак. — Ви керівник відділу.

— А, — сказав Адамберґ, — солідність, Морелю? Ви про це?

Морель не відповів.

— У мене не було часу купити черевики, — сказав Адамберґ, знизавши плечима. — До того ж Клементина важливіша за мій одяг, правда?

— Звісно, комісаре.

— Стежте, щоб їй нічого не бракувало. А я знайду сестру і повернуся.

— Гадаєте, вона щось нам розповість?

— Можливо. Марі-Бель любить базікати про своє життя.

Щойно він вийшов на ґанок, як спеціальний кур'єр вручив йому пакунок, який комісар відкрив прямо на вулиці. Він знайшов там свій мобільний і поставив посилку на багажник машини, шукаючи договір і все вищеозначене. Живучий жучок. Удалося зберегти попередній номер і перенести його в новий прилад. Комісар задоволено поклав телефон у внутрішню кишеню і рушив далі, через тканину притискаючи його до себе, ніби хотів зігріти апарат і відновити з ним перерваний діалог.

Комісар помітив Ноеля і Ламара на вулиці Конвансьйон. Менший — це Ноель. Вуха, волосся їжаком, куртка — Ноель. Великий і прямий — це Ламар, колишній жандарм із Ґранвілля. Обидва офіцери кинули швидкий погляд на ноги комісара.

— Так, Ламаре, я знаю. Куплю їх пізніше. Я піднімаюся, — сказав він, указавши на п'ятий поверх. — Ви можете повернутися.

Адамберґ перетнув розкішний коридор і піднявся сходами, вкритими червоним килимом. На шляху до сходового майданчика він помітив конверт, причеплений до дверей Марі-Бель. Уражений комісар повільно подолав останні східці й наблизився до білого прямокутника, де було написано лише його ім'я — «Жану-Батісту Адамберґу!»

Утекла. Марі-Бель утекла під носом у поліції. Зникла. Зникла, не подбавши про Дамаса. Насупившись, Адамберґ відкрив конверта. Сестра Дамаса втекла з поля бою.

Сестра Дамаса і сестра Антуана.

Адамберґ важко всівся на сходинки, поклавши конверт на коліна. Скінчився карнавал. Антуан не витягував жодної інформації з Марі-Бель, Марі-Бель сама дала її йому. Слухняному Юрфену, Юрфену-вбивці, що діяв за наказами сестри, Марі-Бель Юрфен. Він у темряві набрав номер Данґлара.

— Я в потязі, — сказав Данґлар. — І я спав.

— Данґларе, а в Еллер-Девілля не було ще однієї позашлюбної дитини з родини у Роморантені? Дівчинки?

— Це те, що я намагався вам сказати. Марі-Бель Юрфен народилася на два роки раніше за Антуана. Єдинокровна сестра Дамаса. Вона не знала його, доки рік тому не приїхала до нього в Париж.

Адамберґ мовчки кивнув головою.

— Це прикро? — запитав Данґлар.

— Так. Я шукав мозок операції і знайшов його.

Адамберґ поклав слухавку, ввімкнув світло і притулився спиною до дверей, щоб розгорнути листа.

Любий комісаре,

Я пишу зовсім не для того, щоб допомогти вам уладнати справи. Ви вважали мене дурепою, а мені це зовсім не до вподоби. Але оскільки я й справді була схожою на дурепу, мені нема чим вам дорікнути. Я пишу заради Антуана.

Я хочу, щоб цього листа було зачитано на судовому слуханні, адже він не винен. Це я всім керувала від початку і до кінця, це я наказувала йому вбивати.

Це я йому казала, чому, кого, де, як і коли. Антуан ні за що не несе відповідальності, він просто слухався мене, як і завжди. Це не його провина, і взагалі це все не його провина. Я б хотіла, щоб про це сказали на суді, можна на вас розраховувати? Я поспішаю, бо в мене не дуже багато часу. Ви дали маху, зателефонувавши Лізбет, щоб відправити її в лікарню до старого. Бо Лізбет, хоч вас це і здивує, часом потребує втішання. Мого втішання. Вона одразу ж зателефонувала мені, щоб розповісти про нещасний випадок з Декамбре.

Отже, вбивство стариганя провалилося і Антуана впіймали. Вам знадобиться небагато часу, щоб збагнути, хто його батько, особливо коли моя матір зовсім не приховує цього, тож ви миттєво прибіжите сюди. Там уже сидять двоє ваших, у машині. Все пропало, тож я тікаю. Не намагайтеся мене відшукати, це безнадійна справа. У мене купа готівки, яку я зняла з рахунка цього дурня Дамаса, тож я викручуся. У мене є африканський одяг, подарований Лізбет на свято, тому ваші служаки нічого не помітять. Навіть не переймаюся через це. Тож просто забудьте.

Я лишень поясню вам кілька деталей, щоб ви добре затямили, що Антуан ні в чому не винен. Він ненавидів Дамаса, як і я, але він не здатен нічого замислити. Лишень слухався матір. Ну і батька, коли той лупцював його. Все, що він міг робити в дитинстві, — це душити курей і кроликів, щоб випустити пару. По суті, він і не змінився. Наш батько, може, і король авіабудування, але він ще й король мерзотників, це щоб ви знали. Він тільки і вмів, що надувати животи жінкам і кулаками махати. У нього був один офіційний син, якого він ростив у розкоші.