Валерій Лапікура - Непосидючі покійнички

— Ну то й що? Нормально придумали. Ти ж сам казав, що оті твої цигани з молдаванами — то дике плем’я, котрому вітрини повибивати — раз плюнути.

— Так у тому то й справа, товаришу генерал, що все це липа. Точніше, не все. Машина наша, каса наша, печатка теж. Плюс чеки. От тільки люди не наші. Півтори години продавали, виходить, самі папірці замість килимів. Грошей, кажуть, накидали цілий ящик з-під телевізора. Потім сказали, що все, кінець фільму, товар закінчився. Завантажили своє хазяйство в «рафік» і здиміли. Публіка о десятій бігом до відділу. А там замість килимів — дуля з маком. Які, питають, чеки? Звідки ви їх узяли? І хто вам сказав, що це наші продавці, коли ми такого ніколи не робимо.

— Тепер зрозуміло, хто тут за дембелів, а хто за курв, — втішився Генерал. — Співчуваю, але нічого зробити не можу. Дзвони в ОБХСС. То по їхній лінії.

— Уже дзвонив. Нікого немає. Жоден телефон не відповідає.

— Подзвони оперативному черговому.

— Дзвонив. Каже, що всі на боротьбі з бандитами. Сидять у засідках до вечора.

— Ну, це оперативне ляпало пролетить у мене сьогодні, як фанера над Парижем, щоб службових таємниць не вибовкував. А ти завтра подзвониш. Поки що свідків перепиши, як нема чого робити.

— Нема кому переписувати.

— Як то — нема? А люди твої де? Я ж сам сказав, що вони мені до вечора не потрібні.

— Так тут така справа, товаришу генерал, що вони директора універмагу рятують.

— Від чого, від інфаркту?

— Від циганів. Ті його спочатку ганяли по всіх поверхах, щоб гроші віддав, а потім він забіг у морозильник і зачинився зсередини. От вони тепер двері ламають, охорона їх намагається відтягти, а директор там замерзає. Може, товаришу генерал, дасте трохи своїх людей. Доки ті ваші бандити ще не приїхали? Бо моїх не вистачає… Уявляєте — скільки ті гади за півтори години порожніх чеків продали?

— Людей не дам. Нехай твій директор трохи померзне. Йому корисно. Щоб не влаштовував цих, як їх?.. ажіотажів.

— Так хіба він їх влаштовує, товаришу генерал. Наче самі не знаєте. Якби у нас людина могла б купити все, що їй треба, саме тоді, коли їй це треба і без усяких там черг та записів, то не сиділи б ви тут у засідці, а я би у себе волосся на дупі не обривав. А так…

Що саме «так» начальник охорони не доказав. Бо на той момент задзвонив прямий від самого міністра. Наш найбільший шеф повідомив, що особисто зустрічатиме інкасаторську машину біля воріт Центрального банку. І ще сказав, що з Москви вже двічі дзвонили. І з ЦК теж цікавилися.

Надвечір, як і прогнозував Полковник, однієї машини не вистачило. Довелося терміново викликати одразу дві бригади інкасаторів. Завантаження планової і понадпланової виручки пройшло без жодного інциденту. Цигани охололи, директор трохи перемерз, але відбувся нежитем. Усі наші служби спрацювали бездоганно. Ніхто в засідках не видав себе не те що випадковим пострілом, а навіть чханням. Обидві машини без найменших перешкод та інцидентів домчали до банку, і гроші помандрували саме туди, куди й належало — в скарбницю держави. Ніхто не те що не спробував напасти на конвой — навіть зиркнути в його бік не наважився. Таємничі нападники цього разу не виправдали наших надій, вони просто зникли — так само раптово, як свого часу і з’явилися.

Вкрадені машини віднайшлися наступного ранку там, звідки їх узяли. Жодних сторонніх відбитків пальців, природно, не виявили… І ніхто більше не нападав на ощадкаси, не стріляв вовчою картеччю по міліцейських машинах і не жбурляв вибухові пристрої під ноги заводським касирам. Комедія закінчилася. Саме комедія, бо наш Генерал, охоловши, сказав воістину золоті слова:

— А я ще збирався в інкасаторській формі сісти в оту машину… Ким би я виглядав перед міністром? Стовідсотковим блазнем. Єдине, що нам залишається, так це переконати партійних товаришів, що ми не обісралися по саму ріпицю, а упередили особливо небезпечний злочин. Але то нехай уже замполіт у пози стає. Йому за це гроші платять.

Слідство у справі нахабної афери з продажем чеків під універмагом «Україна» теж завершилося нічим. Власне, держава на цьому абсолютно не потерпіла. Спритники повернули викрадену напередодні машину разом зі столом, стільцем, касою, печаткою і недовикористаними порожніми чеками. Водій «рафіка» показав, що напередодні його пригостили пивом якісь симпатичні бородаті хлопці, вони ж відпровадили його додому, де він і проспав до одинадцятої години ранку наступного дня. З кишень нічого не зникло, машина стояла у нього під вікнами… єдине — хтось її старанно помив.