Валерій Лапікура - Непосидючі покійнички

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерій Лапікура - Непосидючі покійнички» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Непосидючі покійнички: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Непосидючі покійнички»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Відомі українські тележурналісти, а нині — науковці Валерій та Наталя Лапікури, широко знані своїми сенсаційними телевізійними проектами «Акценти», «Югославія, мертвий сезон», «Осінь політиків», продовжують дивувати своїх шанувальників.
У ваших руках третя книга багатотомного серіалу «Інспектор і кава». Автори визначили цей жанр, як детектив у стилі «ретро». Головний герой серіалу — капітан міліції Олекса Сирота — служив у Київському карному розшуку в 70-х роках вже минулого століття. Це були часи, коли чесний міліціонер перебував під жорстким контролем компартійних органів, прокуратури і кадебе. Прагнення реального прообразу героя бути порядним слідчим коштувало йому життя.

Непосидючі покійнички — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Непосидючі покійнички», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Врахуємо. Зробимо. Тобто, переробимо. Щоправда, у нас з фондами… чогось усі думають: раз до нас такі люди ходять, то жодних проблем. А їх, самі бачите, скільки.

— Бачу. Більше того, розумію вашу ситуацію. Але все одно — приведіть діяльність цього відьмака у відповідність із штатним розкладом і посадовою інструкцією. Бо сьогодні він у вас травичку варить, а завтра гуральню відкриє.

— Що, пробачте, відкриє?

— Самогонний апарат он в тому кутку засандалить і гнатиме на продаж. Знаю я цих кулібіних, надивився.

Досить з тебе, голубчику, бо ще луснеш. У мене он і так уже, здається, з піджака на спині дим іде. Аж пропікає поглядом.

Коли я повернувся до Управи і відзвітував Старому, той лише головою похитав:

— Боюся, знову передав ти, Олексо, куті меду. Він же тепер тебе порішить без усяких відьомських прибабахів. І що ми тоді будемо робити? Прощати йому решту покійників? Ти як хочеш, але охорону відсьогодні я до тебе приставляю. І то таку, щоб усі бачили. А в першу чергу — твій Музикант. Хай тепер крутить мізками. А ми подивимося. До речі, коли будемо доповідати Генералові?

— Не вистачає двох обов’язкових компонентів: отої, як ви не раз казали, чортівні. Поламаних голок під дверима моєї квартири і пачки цигарок.

— Яких цигарок?

— Тих, котрі колись комусь позичив, забув про це. А тепер раптом мій боржник згадав — і вирішив зробити приємний сюрприз. Хочете — сорт назву? „Золоте руно“. Фабрика „Ява“, Москва.

Поламані голки вже чекали на мене вдома під дверима, а цигарки виринули наступного дня. Між цими двома подіями була ніч і цілком природній сон — я стрибав з балкону, повільно, мов листок, ширяв над двором. А щойно торкався асфальту, прокидався. Потім усе починалося спочатку.

На щастя, по дорозі на роботу мені не довелося, як тому гусаку на вигоні, витягувати шию і крутити головою на всі боки. Службового „газика“ хлопці підігнали під саме парадне, а похмурі фізіономії двох оперативників відбивали охоту наближатися до машини на піонерську відстань. Однак до Управи ми їхали з максимальною обережністю, тримаючи зброю напоготові. Бо що заважає моєму „невидимці“ всадити в нас заряд вовчої картечі дуплетом з обох стволів, а потім зашитися кудись прохідними дворами. Або гранату кинути під колеса акуратненько. Щоправда, шуму буде багато і без усякої чортівні, зате надійно. Хоча навряд… він же не ідіот, він прекрасно розуміє, що я не Робін Гуд, а нормальний радянський мент і моя інформація про нього разом зі мною не помре. Як там писав з цього приводу Ісаак Бабель? Щось приблизно таке: якщо ти вже взявся виламувати з себе фраєра, то виламуйся до кінця.

Ледь не забув: стосовно пачки сигарет. Це була блискуча ілюстрація до улюбленого афоризму мого шкільного вчителя математики: людський мозок має здатність забувати. Ця пачка втрапила до мене через треті руки, мовляв, передали хлопці з експертизи, які колись на чергуванні у тебе „стрельнули“ і забули віддати. Коли я дійшов до першоджерела, то з’ясувалося, що сигарети поклав перед черговим по Управі якийсь незнайомий. І текст звучав дещо інакше. Приблизно так: передайте капітану Сироті, хай знає, що друзі не забувають повертати борги. Як відомо, найшвидше закінчується своє куриво саме у хлопців з НТО — робота у них копітка і нервова, от і смалять безперервно. Тому черговий і відредагував усне послання на свій розсуд.

Але то все дрібниці. Головне, що подарунок прибув і на нього нетерпляче чекали саме експерти. Щоправда, цього разу не для використання за прямим призначенням. Доки вони там у себе вовтузилися зі своєю машинерією, я пішов радитися з начальством:

— Коли влаштовуємо симпозіум, товаришу підполковник? Сьогодні чи завтра?

— Я думаю — тільки-но будуть результати стосовно сигарет.

— Тут є одне „але“. Навряд чи те, що нас цікавить, є в кожній сигареті. Воно в одній, від сили — у двох.

— Чому ти так вважаєш?

— А він, бісяка, акуратний, все розраховує. І економний — у нього в майстерні навіть найменший шмат жилки просто так не валяється. Всі на котушки змотані. І потім — він зацікавлений, аби я ту, отруєну, не одразу витяг, а десь згодом. Щоб усі вже позабували, звідки те „Золоте руно“ взялося.

— То кажеш, доведеться почекати? Ну, тоді я Полковнику доповім, хай сам вирішує. Як на мене — то я би й до ранку чекав. Цікава справа, чорти б її взяли!

— Щодо „цікава“ — згоден, товаришу підполковник. А щодо чортів — то дамо їм спокій. Кажуть старі люди — не треба їх зайве кликати. Вони й так он уже який урожай зібрали.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Непосидючі покійнички»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Непосидючі покійнички» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Непосидючі покійнички»

Обсуждение, отзывы о книге «Непосидючі покійнички» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x